Відкрите суспільство та його вороги
- Автор: Поппер Карл Раймунд
- Год: 1994
- Язык: украинский
- Переводчик: Олександр Буценко
- Жанр: Общественные науки, социология
Электронная книга - «Відкрите суспільство та його вороги». Краткое содержание книги:
Володимир ШКОДА, професор, доктор філософських наук, Харків
Відповідно, вогонь є символом та поясненням гаданого спокою речей, хоча насправді вони перебувають у стані плинності. Вогонь — це також символ перетворення матерії з одного виду (палива) на інший. Таким чином, вогонь є сполучною ланкою між Гераклітовою інтуїтивною теорією природи та теоріями розрідження та згущення, тобто теоріями його попередників. Спалахування та загасання вогню, що відбувається відповідно до міри пального,— це також приклад закону. Якщо його поєднати з якоюсь формою періодичності, його можна буде використати для пояснення регулярності природних явищ, таких як день чи рік. (Цей напрямок думок вказує на те, що Бернет, скоріше за все, неправий у своєму запереченні традиційних вказівок на віру Геракліта в періодичний вогонь (див. Aristotle, Physics, 295 a 3, D5 66)
2.8. Тринадцять фрагментів, цитованих в цьому абзаці, взято з наступних джерел.
(1): B 10, Д 5 123.... (2): B 11, Д 5 93... (3): B 16, Д 5 40... (4): B 94, Д 5 73... (5): B 95, Д 5 89... та (4) і (5), див. Plato's Republic, 476 c f... та 520 c... (6): B 6, Д 5 19... (7): B 3, Д 5 34... (8): B 19, Д 5 41... (9): B 5 2... (10): B p. 91 a, Д 5 113... (11): B 59, Д 5 10... (12): B 65, Д 5 32... (13): B 28, Д 5 64.
2.9. Геракліт більш послідовний, ніж більшість моральних історицистів. Його можна назвати етичним і юридичним позитивістом (див. розд. 5): «Для богів усі речі є справедливими, добрими й правильними; однак людина сприймає деякі речі як несправедливі, а деякі як справедливі» (Д 5 102, B 61, див. (8) в прим. 11). Що він був першим юридичним позитивістом, підтверджує і Платон (Теетет, 177 c-d). Моральний і юридичний позитивізм в цілому див. текст до прим. 14-18 і розд. 22.
2.10. Два фрагмента, цитовані в цьому абзаці, взято з (1): B 44, Д 5 53... (2): B 62, Д 5 80.
2.11. Дев'ять фрагментів, цитованих в цьому абзаці, взято з (1): B 39, Д 5 126... (2): B 104, Д 5 ... (3): B 78, Д 5 88... (4): B 45, Д 5 51... (5): Д 5 8... (6): B 69, Д 5 60... (7): B 50, Д 5 59... (8): B 61, Д 5 102 (див. прим. 9) (9): B 57, Д 5 58 (див. Aristotle, Physics, 185 b 20.
2.12. Чотири уривка в цьому параграфі взято з: (1): В 102, Д424... (2): В 101, 0,Д5,25 (ось ще один варіант, в якому більш-менш збережено Гераклітову гру слів: «Видатна смерть створює видатну долю». Див. також Платонові «Закони», 903 d-e, що контрастує з «Державою», 617 d-e)... (3): Bill, Д629 (продовження цього уривка процитовано вище; див. абзац (3) у прим. 4)... (4): В 113, Д5,49.
2.13. Дуже ймовірно (див, Е. Meyer. Gesch. d Altertums, надто т. І), що подібні характерні вчення, як-от теорія обраного народу, що виникла в цей період, поклали початок кільком, окрім іудейської, релігіям спасіння.
2.14. О. Конт, який розробив у Франції варіант історицистської теорії, що не дуже різниться від Гегелевої прусської теорії, намагався, подібно до Гегеля, погасити революційну хвилю. (Див. F. A. von Hayek. The Counter-Revolution of Science, Economica, N. S vol. VIII, pp. 119, 218 та наст.) Про зацікавленість Ф. Лассаля Гераклітом див. прим. 4 до розділу 1.
У цьому зв'язку цікаво відмітити паралелізм в історії історицистських та еволюційних ідей. У Греції ці ідеї запровадив напівгераклітовець Емпедокл (про Платонову версію еволюціонізму див. прим. 1 до розділу 11). Згодом їх відродили в Англії, а також у Франції під час Французької революції.
Прим. до розд. 3
3.1. Пор. з цим поясненням терміна «олігархія» закінчення приміток 44 та 57 до розділу 8.
3.2. Див., зокрема, прим. 48 до розділу 10.
3.3. Див. закінчення розділу 7, надто прим. 25, а також розділ 10, надто прим. 69.
3.4. Див. Діоген Лаерт., III, I.— Про Платонові родинні зв'язки, а надто про мниме походження родини його батька від Кодраса «і навіть від бога Посейдона» див. G. Grote. Plato and Other Companions of Socrate (ed. 1875), т, I, 114. (Втім, див. подібні повідомлення про Критієву родину, тобто про родину Платонової матері, в Е. Meyer. Geschichte d. Altertums, т. У, 1922, ст. 66.) Платон говорить про Кодраса в «Бенкеті» (208 d): «Ти гадаєш, що Алкестіда... чи Ахілл... чи твій власний Кодрас шукав би смерті заради майбутнього царства своїх дітей, якби вони не сподівалися здобути безсмертя у пам'яті про їхню доброчесність, яку ми й досі зберігаємо про них?» Платон підносить Критієву родину (тобто родину своєї матері) в ранньому діалозі «Хармід» (157 е та наст.), а також у пізньому «Тімеї» (20 е), де коріння цієї родини простежується аж до Селенового друга, афінського архонта Дропіда.