Відкрите суспільство та його вороги
- Автор: Поппер Карл Раймунд
- Год: 1994
- Язык: украинский
- Переводчик: Олександр Буценко
- Жанр: Общественные науки, социология
Электронная книга - «Відкрите суспільство та його вороги». Краткое содержание книги:
Володимир ШКОДА, професор, доктор філософських наук, Харків
Моє твердження про те, що теорія загальної мінливості посідала чільне місце в Гераклітовій теорії, підтримує й Платон. Переважна більшість його безпосередніх посилань на Геракліта («Кратил», 401 d, 402 a-b, 411, 437 та наст., 440; «Теетет», 153 c-d, 160, 177 с, 179 d та наст., 182 а та наст., 183 а та наст.; див. також «Бенкет», 207 d, «Філеб», 43 а; див. також Арістотелеву «Метафізику», 987 а 33, 1010 а 13, 1078 b 13) свідчать про те величезне враження, яке справило це його головне вчення на тогочасних мислителів. Ці безпосередні та чіткі свідоцтва набагато переконливіші, ніж, безперечно, цікавий уривок, у якому ім'я Геракліта не згадується («Софіст», 242 d та наст., що вже цитувався Ф. Юбервегом та Е. Целлером у зв'язку з Гераклітом), на якому Дж. Бернет намагається побудувати свою інтерпретацію. (Інший свідок Бернета — Філон Іудей (Александрійський) не може вважатися серйозним суперником Платону та Арістотелю.) Але навіть цей фрагмент цілковито узгоджується з нашою інтерпретацією. (Стосовно дещо хисткого Бернетового судження про цінність цього уривка див. прим. 56 (7) до розділу 10). Гераклітове відкриття, що світ — це не загал речей, а сукупність подій чи фактів, не таке вже банальне. Його важливість виявляє хоча б та обставина, що зовсім нещодавно Л. Вітгенштайн вирішив, що це відкриття потрібно знову підтвердити: «Світ — це сукупність фактів, а не речей». (Див. L. Wittgenstein. Tractatus Logico-Philosophicus, 1921-22, речення І.І, курсив мій.)
Отже, підсумуємо. Я вважаю доктрину загальної мінливості фундаментальною і такою, що виникла на грунті Гераклітового соціального досвіду. Усі його інші доктрини є лише допоміжними стосовно цієї теорії. Доктрина вогню (див. Арістотелеву «Метафізику», 984 а 7, 1067 а 2; також 989 а 2, 996 а 9, 1001 а 15; «Фізику», 205 а 3), на мою думку, є центральною в його натурфілософії — це спроба примирити доктрину плинності з нашим досвідом сприйняття стабільності речей, приєднати її до старіших теорій циркуляції, що, зрештою, привело до висунення теорії законів. А доктрина єдності протилежностей, як мені здасться, є більш другорядною і абстрактною. Я розглядаю її як своєрідну логічну чи методологічну теорію (що надихнула Арістотеля сформулювати свій закон суперечності), пов'язану з Гераклітовим містицизмом.
2.3. W. Nestle. Die Vorsokratiker (1905). 35.
2.4. Щоб полегшити ідентифікацію цитованих уривків, я подаю їхні номери за виданням І. Байвотера (англійський переклад якого використав Дж. Бернет у своїй книзі «Рання грецька філософія» — див. J. Burnei. Early Greek Philosophy), а також номери фрагментів за п'ятим виданням Дільса.
З восьми фрагментів, цитованих у цьому параграфі,— (1) та (2) взято з уривка В 114 (Bywater, Burnet). Д5)21 (- Diels, 5 th edition). Решта цитат із фрагментів: (3) В 111, Д529; див. Платон. «Держава», 586 а-Ь... (4): В 111, Д5104... (5): В 112, ДЗ1) (див. Дr. І, ст. 65, Біант, 1)... (6): В 5, Д17... (7): В 110, 533... (8): В 100, Д544.
2.5. Три уривка, цитованих у цьому параграфі, взято з фрагментів: (1) та (2): див. В 41, Д59І: стосовно (1) див. також прим. 2 до цього розділу. (3): Д574.
2.6. Два уривка: В 21, Д531; та В 22, Д690.
2.7. Про Гераклітове поняття «міри» (законів чи періодів) див. В 20, 21, 23,29; Д530, 31,94. (Д5 31 подає «міру» та «закон» (logos) у поєднанні.) П'ять уривків, процитованих у цьому параграфі, взято з фрагментів: (1): Д5, т. І, ст. 141, рядок 1. (Див. Діог. Лаерт., IX, 7.)... (2): В 29, Д5,94 (див. прим. 2 до розділу 5)... (3): В 34, Д5,100... (4): В 20, Д530... (5): В 26, Д566.
(1) Ідея закону є співвідносною з ідеєю мінливості чи плинності, оскільки лише закони чи регулярності всередині плину можуть пояснити видиму стабільність світу. Найтиповішими відомими людині регулярностями у змінному світі є природні періоди: день, місячний місяць та рік (пори року). Гераклітова теорія закону — це, на мою думку, теорія, що логічно посідає проміжне місце між порівняно новими ідеями «каузальних законів» (якої додержувались Левкіпп і надто Демокріт) і Анаксимандровою вірою в темні сили фатума. Гераклітові закони — «магічні», тобто він ще не розмежував абстрактні каузальні регулярності та закони, що подібно до табу, підтримуються санкціями (про це див. прим. 2 до розділу 5). Мабуть, його теорія долі була пов'язана з теорією «Великого року» чи «Великого циклу», що складається з 18 000 чи 36 000 звичайних років (див., наприклад, J. Adam. The Republic of Plato, vol. II, 303). Я напевне не вважаю, що з цієї теорії випливає, наче Геракліт насправді не вірив у загальну мінливість, а лише у розмаїті циркуляції, що завжди поновлюють стабільність каркасу. Втім, можливо, що йому було важко уявити закон мінливості і навіть закон долі, як такий, де немає хоч трохи періодичності. (Див. також прим. 6 до розділу 3.)
(2) Вогонь відіграє головну роль у Гераклітовій філософії природи. (Можливо, тут має місце вплив персів.) Вогонь є очевидним символом мінливості чи процесу, який у багатьох відношеннях схожий на річ. Ця теорія, таким чином, пояснює досвід сприйняття стабільності речей і узгоджує цей досвід з доктриною мінливості. Ідею легко поширити на живі тіла, що подібні до полум'я, але горять повільніше. Геракліт учить, що всі речі плинні, всі подібні до полум'я, але їхня плинність має різні «міри» чи закони руху. «Горщик» чи «корито», в якому горить вогонь, у значно меншому ступені зазнає мінливості, ніж саме полум'я, і все-таки воно плинне. Воно міняється, у нього є своя доля і свої закони, воно неминуче саме згорить у вогні й буде спожите, навіть якщо для того, щоб сповнилася його доля, потрібен довгий час. Отже, «вогонь наперед все розсудить і схопить» (В 26, Д5,66).