Щит і меч
- Автор: Кожевников Вадим
- Год: 1969
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- Переводчик: В. Білова
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Щит і меч». Краткое содержание книги:
Перші твори Вадима Кожевникова почали друкуватися в 1928 році.
В 1939 році вийшла збірка його оповідань «Нічна розмова», а згодом повісті «Степовий похід» (1940) та «Грізна зброя» (1941).
На початку Великої Вітчизняної війни Вадим Кожевников працював у фронтовій газеті, а з 1949 року він військовий кореспондент «Правды». Герої його післявоєнних збірок «Міра твердості» та «Дорогами війни» — це ті, хто виборював перемогу у грізну годину війни, хто грудьми став на захист рідної Вітчизни.
Роман Вадима Кожевникова «Щит і меч» присвячений подвигу радянських розвідників в тилу ворога.
На сірому Генріховому обличчі очі блищали холодно й жорстоко. Стиснувши кулаки, він, весь напружившись, наблизився до Вайса, дивлячись на нього з ненавистю. Але Вайс, ніби не помічаючи цього, вів далі тим самим діловим тоном, але вже з деяким відтінком смутку:
— Ти, мабуть, знаєш, що, зважаючи на різні несподіванки війни, керівництво СС дало вказівку випробувати на в'язнях сильнодіючу отруту. На випадок, коли нам самим доведеться скористатися цими ампулами. Вельми далекоглядні заходи! Дослідами керує доктор Шуллер, а провадяться вони, як завжди, в присутності табірного керівника СС Тоберта, штурмбанфюрера СС доктора Конрада Моргена і гауптштурмфюрера СС доктора Венера. Всі вони стоять за занавіскою і через щілину спостерігають, як діють на російських військовополонених отруйні речовини — їх вводять разом із супом. Ну і, звичайно, ведуть хронометраж. — Після невеликої паузи запитав: — Ти в Освенцімі був? — І продовжував, не чекаючи відповіді: — Поки там не побудували муфельні печі для крематорію, райони навколо табору перетворилися на суцільні гниючі болота. Сморід стояв нестерпний. Трупи засипали тонким шаром землі, і тому грунт там нагадував трясовину. — Сказав усміхнувшись: — Звичайно, в таких умовах службі СС не позаздриш. Але разом з тим просто обурливо, що уповноважений рейхсфюрера, що займався перевезенням цінностей з Освенціму, украв сорок кілограмів золотих зубів і зник. І, уяви собі, його досі не можуть знайти. Такі типи знеславлюють мундир СС! — сказав Вайс обурено. І стурбовано додав: — Після того, як у Галіції ліквідували гетто, служба СС подала єврейській общині рахунок на 3100 злотих за витрачені патрони і вимагала негайно сплатити його. Ці ретельні служаки, керуючись почуттям бережливості, невтомно турбуються про державні прибутки рейху. Наглядач табору Заксенхаузен Вільгельм Шуберт, наприклад, застосовує самодіяльні способи страти в'язнів. Він дає приреченому мотузок, цвях, молоток, зачиняє його в сторожці і наказує власноручно там повіситися. В разі невиконання в'язневі загрожує екзекуція вельми своєрідна: він сам вкопує у землю стовп, а потім його підвішують за зв'язані на спині руки на цей стовп, і він висить на викручених руках доти, поки не згодиться сам повіситись. Таким чином, в'язні карають себе до деякої міри майже добровільно. Подібні самовбивства дуже популярні і в інших таборах.
— Нащо ти мені все це розповідаєш? — хрипло запитав Генріх.
— Пробач, — сказав Вайс, — очевидно, моя балаканина для тебе не новина. Але ти офіцер СС, і я просто хотів сказати, що розумію, в яких умовах вам доводиться працювати. Порівняно з вами абвер — кустарна майстерня. 1, по суті, ми дуже вам зобов'язані. Після вашої обробки наші агенти стають цілком надійними. І ми вам дуже вдячні… І я хочу і тобі як офіцерові СС висловити свою службову подяку.
— Виходить, ти вважаєш мене таким, як всі ті, про кого ти тільки що розповідав?
— Розумієш, — ухильно відповів Вайс, дістаючи з кишені записну книжку, — рейхсфюрер Гіммлер вказував нам у своїй промові в Познані, — і прочитав: — «Чи здихають інші народи з голоду, це цікавить мене лише остільки, оскільки вони потрібні нам як раби для нашої культури… Більшість із вас знає, що таке 100 трупів один біля одного, або 500, або 1000 трупів. Витримати це до кінця і при цьому, за винятком окремих випадків вияву людської слабості, зостатися порядними людьми — ось що загартувало нас. Це славна сторінка нашої історії, яка не написана і яка ніколи не буде написана».
Вайс закрив книжку, знову поклав її в кишеню кітеля, ледь помітно всміхнувся, запитав: