Щит і меч
- Автор: Кожевников Вадим
- Год: 1969
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- Переводчик: В. Білова
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Щит і меч». Краткое содержание книги:
Перші твори Вадима Кожевникова почали друкуватися в 1928 році.
В 1939 році вийшла збірка його оповідань «Нічна розмова», а згодом повісті «Степовий похід» (1940) та «Грізна зброя» (1941).
На початку Великої Вітчизняної війни Вадим Кожевников працював у фронтовій газеті, а з 1949 року він військовий кореспондент «Правды». Герої його післявоєнних збірок «Міра твердості» та «Дорогами війни» — це ті, хто виборював перемогу у грізну годину війни, хто грудьми став на захист рідної Вітчизни.
Роман Вадима Кожевникова «Щит і меч» присвячений подвигу радянських розвідників в тилу ворога.
Колись Гітлер був закоханий у свою племінницю Гелі, але, виявившись неповноцінним, зазнавши поразки в ролі полюбовника, отруїв її. І тепер примушує Єву Браун одягати вбрання своєї покійної племінниці.
У віллі Гітлера у Берхтесгадені є лялька завбільшки з людину з рисами покійної Гелі — цю ляльку віртуозно зробив віденський майстер, і нею фюрер розважається, коли Єви немає.
Що ж до самої Єви Браун, то це — дуже боязка і нерозумна істота. Працювала вона асистенткою особистого Гітлерового фотографа, який, одержавши монополію на розповсюдження фотографій фюрера, став мільйонером. Гітлер просто звик до її присутності. Але Єва якось, ридаючи, скаржилась своїй сестрі, що прирекла себе на роль весталки.
Вдова Бехштейн зараз теж при фюрері — в ролі ясновидця. Ця дама явно несповна розуму. За наказом Гіммлера, в її кімнаті встановлено замаскований гучномовець, в його мікрофон один з агентів Гіммлера говорить замогильним голосом її покійного чоловіка, і потім удова Бехштейн пророче переказує фюрерові ці слова.
У Гітлера над лівою кишенею кітеля висить залізний хрест першого класу. Але ті, хто знав його в роки першої світової війни, твердять, що він ніколи не брав участі у бойових операціях: спершу служив денщиком старшого сержанта роти Аммана, потім вістовим в офіцерській їдальні, а наприкінці війни — полковим кур'єром.
Його контузія — наслідок істеричного припадку під час несподіваного вибуху снаряда в період відступу в обозі німецької армії восени 1918 року, і вона вплинула на його зоровий нерв: фюрер недобачає. Але окуляри не носить через свою гонористість.
Генріх розповідав про все це трохи хвастовито (не кожен так поінформований), бездумно, ніби за таку балаканину не карають, а попивав коньяк маленькими ковтками з великого пузатого келиха.
Набирався він поволі, старанно і цілеспрямовано, надудлюючись коньяку, і, намагаючись щоб там не було довше втримати при собі Йоганна, розважав його історіями з життя керівників рейху. Але розповідав він про все це таким тоном, яким говорять про деякі дивацтва, властиві знаменитостям, які мають право на дивацтва, бо вони знамениті.
Заклавши ногу на ногу, Генріх казав, що фюрерові, крім усього іншого, притаманний здоровий комерційний інстинкт. На початку переможного шляху до вершин влади він добре заробляв від торгівлі своєю книгою «Майн кампф» і вклав увесь гонорар у фірму «Еггерт і К°». Ця фірма займалася не тільки видавничими справами, але й володіла всіма підприємствами партії по продажу мундирів і чобіт для штурмовиків і споряджений для гітлерівської молоді. Кожний член партії мусив купувати за власні гроші спеціальний одяг: коричневу сорочку, мундир, інше, чоботи, а також пісенники, револьвер… Навіть на випадок політичної поразки партії у фюрера лишався б на втіху чималеньким капітал.
Гітлер вважає себе не тільки великим політиком, але й художником.
Директор Мюнхенської академії художеств, який кілька років тому забракував екзаменаційні роботи Гітлера, відгукнувшись про них зневажливо: «… повністю відсутній талант», «… немає ознак необхідного артистичного імпульсу», був страчений у Дахау.
Колекції картин, що належала фюрерові, можуть позаздрити американські архімільйонери.
Спеціальні експерти, зараховані в штат гестапо, в супроводі агентів гестапо знищували тих, хто мав необережність придбати хоча б одне полотно знаменитого майстра. Тому можна сміливо сказати, що в гестапо є люди, що розуміються на мистецтві.
Гіммлер — прекрасний організатор. В усі житлові будинки гестапо призначає чергових. Їхній обов'язок — стежити за кожним мешканцем і давати регулярні звіти черговому по вулиці, який очолює районний відділ гестапо. Вони можуть за власним бажанням відкривати відмичкою квартири і робити в них обшуки. Таким чином, життя народу ніби на долоні в керівників рейху.
Гітлер — неперевершений оратор. Його особистий лікар твердить, що під час публічних виступів з ним діється щось схоже на припадок епілепсії — фюрер впадає у транс.
Внаслідок величезного напруження голосових зв'язок у фюрера в горлі утворилися пухлини, але не ракові, а незлоякісні. Хірург вирізав їх, і фюрер знову міг по кілька годин підряд виголошувати свої промови.