Фантастика Всесвіту. Випуск 3

Світ перетворився для доктора Хувенала Урбіно на пекло. Бо, вгамувавши перші спалахи безумства, обоє усвідомили, на який ризик вони себе наражають, адже доктор Урбіно самохіть ніколи не пішов би на відвертий скандал. Коли його змагала гарячкова пристрасть, він був ладний обіцяти геть усе, але, погамувавши гострий спалах жадання, знову повертався до тверезих думок. І водночас, чим сильніше поривало його до неї, тим більше мучив його страх, що він може її навіки втратити, і через те з кожним разом їхні зустрічі ставали поквапнішими та гнітючішими. Він чекав вечора, знемагаючи від нестерпного хвилювання, забував про інші свої домовленості, забував про все і про всіх, крім неї, але як тільки екіпаж наближався до кварталу Мала-Кріанса, він починав благати Бога, щоб якийсь непередбачений випадок змусив його проїхати повз її дім. Його опановувала така болісна тривога, що іноді він зітхав із полегкістю, коли, звернувши за ріг вулиці, бачив обліплену білою ватою голову велебного Лінча, який читав, сидячи на терасі, поки дочка навчала Слова Божого дітлахів зі свого кварталу, виспівуючи разом з ними рядки з Євангелії. В таких випадках доктор Урбіно з радістю в душі повертався додому, щасливий, що сьогодні йому вже не доведеться гратися з вогнем, але незабаром його знов опановувала безумна тривога, бо п’ята година пополудні щодня тривала для нього з ранку до вечора.

Отже, любощі дедалі ускладнювалися в міру того, як екіпаж біля воріт усе більше впадав у вічі сусідам та перехожим, а через три місяці перетворилися на чисте безглуздя. Щойно побачивши в дверях свого пригніченого тривогою коханця, сеньйорита Лінч, не кажучи й слова, щоб не гаяти зайвої хвилини, ішла до спальні. В ті дні, коли він мав прийти, вона взяла собі за звичай надягати задля зручності широку й пишну ямайську спідницю, оторочену строкатим рюшем, причому надягала її на голе тіло, сподіваючись, що легкість, з якою її можна скинути чи закотити, допоможе докторові здолати страх. Але той змарновував усі її щирі намагання зробити його щасливим. Він біг за нею до спальні, важко відсапуючись, весь мокрий від поту, з шумом і грюкотом жбурляв на підлогу свій ціпок, лікарську валізку, своє панамське сомбреро і віддавався коханню з панічним поспіхом, спустивши штани лише до колін, у піджаці, застебнутому на всі ґудзики, щоб менше заважав, із золотим ланцюжком на жилеті, не скидаючи ані черевиків, ані жодної одежини й більше турбуючись про те, щоб якомога скоріше піти, аніж про власну втіху. Барбара залишалася невдоволена, бо тільки-но починала поринати в безодню блаженства, як він уже застібав штани, геть виснажений, так ніби досяг у коханні абсолюту, що лежить на грані між життям і смертю, тоді як насправді зробив тільки те, чого вимагає чисто фізичний акт злягання. Але доктор Урбіно твердо дотримувався свого розпорядку: залишався в домі рівно стільки часу, скільки забирало внутрішньовенне вливання під час звичайного лікарського візиту. Додому він повертався сповнений гнітючого сорому за своє безсилля, бажаючи вмерти і проклинаючи себе за те, що не має духу попросити Ферміну Дасу, аби спустила йому штани і посадила голим задом на жаровню.