Подвійне життя
- Автор: Мост Сандра
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Дуліби
- ISBN: 978-966-8910-40-1
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Подвійне життя». Краткое содержание книги:
…Того дня Конрад остаточно розтанув. Просто зник у повітрі. Порадник щось питає у мене і дивиться на мою реакцію. Хто він був?
Це ти його створила своїм прагненням. Ти створила його своєю мрією, про свої інші світи. Ти зробила його реальністю, бо твої думки були надзвичайно сильними.
Одного разу він просто виник з повітря. Він навіть незчувся, як раптом виник у цьому світі, а ти гадала, що то й досі просто мрії, просто думки, що живуть лише у твоїй голові.
— Чи був він щасливим? — спитала я.
— Конрад? Аби бути щасливим, треба мати власне підґрунтя. Мати реальну істотну субстанцію, так би мовити, — Порадник усміхнувся одній із своїх думок. — Можливо, у мить зникнення він був щасливий. Бо зникнення — то є щастя. Велике справжнє щастя.
Перша збірка віршів Сандри має назву «Особиста сила». Вона тримає її у руках обережно, пам'ятаючи про те, що кроки, у цьому та в тому вимірах, є лише першими.
Перш ніж проводжати Сандру до нового справжнього життя (чомусь одразу пригадується реклама цигарок «Winston». До речі, це мої перші цигарки, з них я починала курити у свідомому віці — більш-менш — закінчувала я «Marlboro». Так от, на цьому сітілайті двоє — він та вона, мокрі, на березі моря. Слоган такий: живи справжнім. Коли я дивлюся на цю рекламу, завжди на думку спадає те, що він, мабуть, працює у якій-небудь чи якій-будь Великій Корпорації, а вона, можливо, вихователька у дитячому садку, чи як там у них цей заклад зветься, а іноді трапляються такі вечори чи дні, коли можна поїхати до моря. І отже, виходить, що жити справжнім — то є жити двома годинами на день), хочеться наголосити на тому, що вона почала змінюватися. Якщо ви гадаєте, що вона залишиться такою ж простою дівчиною, якій не все одно, що подумає чи взагалі що думає сусідка навпроти, ви ганебно помиляєтеся.
Їй не просто все одно — вона зітерла сусідку з картини свого світу. Там узагалі мало хто лишився.
Більш за все їй подобається життя у її новому будинку за містом. Вона живе там удвох зі своєю коханою людиною. Вони щасливі, тільки Сандра надто рідко виходить «до людей», і це непокоїть її половину. Як би там не було, а чому б і не виїздити до людей на бордовому АиШ, тебе ж усі люблять. Тебе читають багато людей, навіть у нашій країні. Сандро!
Хочеться поміркувати: чи не захищав Бог Сандру хоча б від самотності, коли вона ще була дівчиною із свого первісного життя? Добре, що вона встигла полюбити, перш ніж досягла свого літературного успіху.
Це, мабуть, все, що хотілося сказати наприкінці.
На все добре, пані та панове.
Ти гратимеш знову i знову…
Я вышла на улицу, зажав в правой руке конверт. Куда идти — над этим я задумывалась вряд ли. Это не имело никакого значения, по крайней мере в тот момент. Возможно, это был замечательный день — на самом деле, но для меня это было не так. Или — для меня уже давно так не было.
Мне очень не хочется утрировать.
Просто я уже давно не чувствую радости. Ни от чего.
Возможно, вам захочется немного спошлить и спросить меня — даже ЭТО не приносит тебе радости? О'к, друзья.
Даже это. Потому что этого тоже уже давно не было. Потому что я не могу хотеть без любви. Честное слово.
Но в высшей степени симпатичные мне люди — есть, таковые имеются.
Мне, правда, сложно придумать, что бы мы делали — я и объект моего сверхжелания — останься мы одни в комнате.
Наверное, я бы просто на него — этот объект — смотрела. Смотрела и смотрела — не отрываясь. Потом бы подошла и взяла в свои руки его — объекта — руку (разумеется, при условии что мне это позволяют, что все происходит по доброй воле обоих сторон, а не под дулом пистолета, который я держу в вытянутой дрожащей руке). Взяла бы его руку в свои и стала рассматривать пальцы, внимательно изучать ладонь, ногти, фаланги, линии — жизни, любви, здоровья...
Собственно говоря, это письмо — Вам. Я написала его вчера вечером. Да нет, о чем это я. На самом деле я написала его позавчера на работе. Да — я написала его на работе. И не в перерыве (у нас не бывает перерывов, даже на обед), а в самом разгаре рабочего процесса. Представляете, выпускающий суетится, верстальщик коптит над очередным документом, шеф орет, орет, орет, как всегда, независимо от настроения, выпускающий, как я уже заметила, суетится, бегает, заглядывает, что передо мной на столе, какой очередной документ, что я делаю, быстро ли я работаю, все ли я делаю... А я, пряча блокнот под документами, писала Вам это письмо. Быстро, четко формулировала свою мысль, пока мой выпускающий думал, чего это я вечно так вожусь...