Степовий пірат

Панну Кузьменко вочевидь приваблювали чоловіки з авторитетом, інакше складно пояснити, чому вона зв’язалася з на голову нижчим Нестором Івановичем. Як відомо, він не був красенем, свідки його виступів згадували, що голос в нього був радше неприємний. Попри це Махно вмів повести за собою натовп, користувався великою довірою і беззастережною відданістю своїх солдат. Він був досить несмілий, а його манери виразно бажали кращого. Він довго наважувався на розмову з Галиною. Одного дня Махно просто прийшов до неї в клас і попросив її вийти. Коли вони йшли разом коридором, у нього з кишені випав пістолет. «Підніми!» — наказав він. Галина, хоч і остовпіла від подиву, обурено відмовила. Батькові, звичному до покори, ця гордість, певно, сподобалася, він лише сказав: «Від цієї миті будеш моєю дружиною». Галина Кузьменко, «матінка», як називали її солдати, стала махновським «міністром освіти».

У 1976 році під час відвідин Гуляйполя Галина Кузьменко, переглядаючи старі документи, натрапила на фотографію двох солдатів у царських одностроях. Одним із них був племінник Нестора Махна, син Карпа Михайло, другим — Іван Негребицький. Чоловіки приятелювали, служили разом артилеристами у Севастополі. Дружина Махна згадувала, що одного разу Негребицький — «симпатичний хлопець, всі ми його любили» — прийшов до штабу і поклав перед Батьком аркуш. «Несторе Івановичу, цю пісню я склав для вас», — сказав він. Галина Кузьменко зазирнула чоловікові через плече і побачила текст «Розпрягайте, хлопці, коні». Ця пісня нині — один із фольклорних стандартів, твір, без якого не може обійтися жодна урочистість чи концерт української народної музики. Автори таких пісень зазвичай залишаються безіменними, але в Гуляйполі всі вірять, що слова й мелодію придумав Ваня Негребицький. Ну і, без сумніву, саме він був автором махновського гімну «Під прапором чорним», який співався на мелодію «Інтернаціоналу».