Свій час

— Андрійку, Вітю, хлопці, що ж ви? Проходьте, зараз починаємо. Арночко, ходімо, люба.

Невідь звідки виникла Ольга, підхопила їх зі Стеценком під лікті й посунула поперед себе, ніби гірський потік. У протилежному кінці зали виявилися невидимі, мов потаємний вхід за картиною в старовинному замку, двері до сусіднього приміщення, компактнішого, з бенкетними столами літерою «п», впізнаваними літературними обличчями навколо — і, справді, певною кількістю вільних місць. Андрій сів, вітаючись із присутніми короткими чергами, Віктор і Гемінгвей шелепнулися навпроти. Ольга посадила поруч з Андрієм хирляве дівчисько з величезними кільцями у вухах і випарувалася перш ніж він устиг озирнутися і подякувати.

— Що ж. По першій, — у Гемінгвея вже було налито. — Всі ми тут певним чином письменники. Пропоную випити за наш щоденний…

— Дорогі друзі! — пролунав в обох залах кришталевий Ольжин голос.

— Тссс! — перебив Віктор гема-самозванця. Той замовк і спожив без тосту.

З протилежної відноги літери «п» Андрієві помахав Нечипорук; супер. З Нечипоруком вони вели спільний проект, покликаний представляти молодих письменників у Східній Європі; саме назріла розмова, і Андрій навіть збирався йому телефонувати завтра-післязавтра, щоб спеціально здибатися. Чудова все-таки річ бенкети. До речі: він дегустаційно поклав на тарілку по ложечці всіх салатів, по налиснику з грибами і ще чимсь, розетку з паштетом, по канапці з червоною та білою рибою… тааак. Тарталетки з кав’яром, усі до одної, вже скупчилися на гемівській тарілці, і той пожирав їх так швидко, ніби неподалік стояв представник гіннесівського комітету з секундоміром. Тямовитий Стеценко дотягнувся до сусідньої тарелі і простягнув її Андрієві. Він узяв зо дві, запропонував сусідці, але та взагалі ніяк не відреагувала. Андрій лише зараз зауважив, що в неї геть виголена голова з химеристим татуюванням над вухом.

Ольжин голос линув над головами ненав’язливим тлом; такий знайомий, звичний, він самим лише своїм звучанням повертав час на рік, а потім ще на рік, і ще… Як завше: подяки міській владі, перелік спонсорів, поіменні дякуночки гостям фестивалю — його ім’я пролунало третім чи четвертим, а хто був раніше, Андрій, на жаль, проґавив, — а потім до болю знайоме про катастрофічну культурну ситуацію в країні, про те, що лише всі гуртом… Судячи з того, що катастрофічна ситуація стабільно трималася вже котрий рік поспіль, спільні зусилля не були марні.

— А зараз фестиваль привітає почесний гість, народний артист і народний депутат, наш дорогий Сергій Володимирович Полтороцький!