Створи щось. Історії, які неможливо (не) прочитати
- Автор: Паланик Чак
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Клуб Сімейного Дозвілля
- ISBN: 978-617-12-0852-0
- Переводчик: Олександр Красюк
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Створи щось. Історії, які неможливо (не) прочитати». Краткое содержание книги:
— Я лиш хочу сказати, — Стю виштовхував з себе слова, — що ти й Ліза завжди бажані гості в нашому домі.
Рендал спитав:
— Стю?
— Я не пхаю свого носа, куди не треба, — затинався сусід, — але ми з Ґлендою будемо дуже вдячні, якщо ви не приводитиме ту тварину на нашу землю. — Звучало так, наче говорити йому було боляче.
Рендал спитав, чи мав він на увазі коня. Невже Ліза чи кінь завдали їм якоїсь кривди? У Ґілкрестів було двійко дівчат приблизно Лізиного віку. Дівчата можуть посваритися, поскубтися й замиритися швидше, ніж в серпневу спеку вдарить блискавка. Вони обожнюють такі пристрасті.
У телефоні клацнуло. До розмови приєднався жіночий голос. Це дружина Стю, Ґленда. Вона сказала:
— Рендале, будь ласка, зрозумій нас. Ми не можемо дозволити дітям наближатися до твого дому. Принаймні, поки коня не буде знищено. — Не слухаючи Рендалових протестів, вони обидва попрощалися й повісили слухавку.
За наступні чотири години йому подзвонили майже всі сусіди. Гокінси. Рамірези. І Кої, й Шенді, й Тернери. Було ясно, що група вершниць повільно об’їздила весь округ, проїхавши дорогою № 17 до Баундері-лейн, а тоді рушивши на захід уздовж шляху Скай-Ридж. Вони зазирали до будинків батьків або родичів кожної з дівчат. Ніби передаючи швидку естафету, йому одна за одною дзвонили матері, батьки, тітки, дядьки, дідусі й двоюрідні сестри. Після напруженого вітання кожен з них питав, чи справді Ліза їде верхи на Старшому Синку Червоного Султана. І коли Рендал відповідав, що так воно і є, усі вони інформували його, що на майбутнє цей кінь — небажаний гість біля їхніх домівок. Крім того, жоден з них не навідається до його будинку, поки той кінь житиме на його землі.
Ліза мусила проїхати останній відрізок маршруту наодинці. До полудня всім її подружкам було заборонено супроводжувати її далі бодай на крок. Та хоч вона і підтрусила додому покинута своїми друзями, здавалось, що її це не засмутило. Високо піднята голова й бездоганно рівна спина робили її вигляд пихатим. Навіть переможним.
Телефонні розмови налаштували Рендала на найгірше. Він був готовий побачити, що кінь поводиться примхливо чи вороже, але скакун був сумирним, таким же спокійним та лагідним, як завжди. Проводячи скребачкою по його боках, Ліза сказала, що він легко слухається команд. Його хода рівна. Ані машини, що проминали їх, ані гавкіт собак, ані літачки, що ширяли низько над полями, — ніщо його не наполохало. Ніхто не сказав і слова лихого. Здавалось, її не стурбувала реакція людей. Вони дивилися на коня, але ніхто з родичів дівчат не підійшов і не торкнувся його. Вони просто наказували дівчатам спішитися й не їхати далі ані кроку.
Того вечора, коли Рендал з дочкою після вечері мили посуд, на дорозі, навпроти під’їзду до будинку, зупинилася машина. Події цього дня рознервували Рендала, і він дослухався, чекаючи, коли машина поїде собі далі. Натомість у вітальні розлетілася шибка. Чиїсь кроки віддалялись гравійною доріжкою, поки не вискнули колеса й машина не рвонула геть. Серед уламків скла на килимі лежав темний округлий предмет. Підкова.
Ліза роздивилася зброю, і її губи вигнулись у посмішці.
Наступної суботи вони завели Старшого Синка Червоного Султана до причепа і рушили до стаєнь Меррівезер. Енід Меррівезер вчила своїх відвідувачів виїздці ще з тих часів, як Рендал був малим. Парковка біля загону була заповнена жіноцтвом, здебільшого матерями, доньками і їхніми конячками. Коли Ліза розчинила дверцята причепа, гамір ущух.
Одна дівчинка захихотіла. Жінки суворими поглядами примусили її затихнути.
Чийсь голос сказав:
— Ну, якщо це не Старший Синок Червоного Султана…
Коли Енід Меррівезер підійшла до них, усі голови повернулися до кремезної наїзниця. Її шкіряні черевики вершниці скрипіли. Сонце виблискувало на ґудзиках її жакета. В одній руці вона несла батіг для виїздки. Вона окинула оком похмурий і розтривожений гурт жінок. Повернувшись до Лізи, вона сказала не без співчуття:
— Вибач, але на цей сезон ми вже набрали навіть трохи більше людей, ніж могли.
Рендал виступив наперед і сказав:
— Я бачив тут і більше охочих учитися, ніж є сьогодні. — Якщо не брати до уваги матерів, а тільки дівчат і коней, то їх було не більше, ніж траплялося в звичайний день.
Ліза звела свого скакуна з пандуса причепа, немов нічого не чула. Енід відступила. Енід Меррівезер, яка ніколи не відступала перед найбільш непокірною твариною, тепер дивилася на цього арабського жеребця і робила натовпу знаки дати коню більше місця. Вона піднесла батога вгору, готова ним скористатися.