Створи щось. Історії, які неможливо (не) прочитати
- Автор: Паланик Чак
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Клуб Сімейного Дозвілля
- ISBN: 978-617-12-0852-0
- Переводчик: Олександр Красюк
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Створи щось. Історії, які неможливо (не) прочитати». Краткое содержание книги:
А тоді вдаряє гучна музика, і вогні знову починають спалахувати. Ведучий витягає бабцю до себе на сцену, а вона плаче й грає в таку гру, де треба кидати тенісний м’ячик, аби забрати додому диван або більярдний стіл. Обличчя бабці таке само зібгане й пожмакане, як той «Клінекс», що вона дістає з рукава свого спортивного светра. Лункий голос викликає на її місце іншу бабцю, і вся ця вікторина несеться далі.
У наступному раунді тобі треба вгадати ціну кількох картоплин, тільки то справжня, ціла, жива картопля, яка ще не перетворилася на їжу, вона в тому самому вигляді, в якому її дістають від шахтарів, або хто там копає картоплю в Ірландії, чи Іллінойсі, чи якомусь такому місці, що починається на «І». Із неї ще навіть не нарізали чіпсів або картоплі-фрі.
Якщо ти правильно вгадаєш, то отримаєш великий годинник у дерев’яній коробці, схожій на домовину Дракули, що її поставили вертикально, тільки всередині неї б’ють церковні дзвони, які позначають час. Твоя мама, яка висить із тобою на телефоні, називає його дідусевим годинником. Ти знімаєш його на відео, показуєш мамі, а вона каже, що годинник копійчаний.
Ти стоїш на сцені серед телекамер і вогнів, дзета-дельти ніяк не можуть тобі додзвонитися, а ти притискаєш слухавку до грудей і кажеш:
— Моя мама питає, чи немає у вас більш пристойного призу, що його можна буде виграти?
Ти показуєш мамі відео з картоплинами, а вона цікавиться, в якому магазині їх купив той древній ведучий — у «Ей-енд-пі» чи «Сейфвеї».
Тоді ти швиденько набираєш свого тата, а він питає про суму податку до сплати.
Мабуть, вся справа в «Привіт, кицю», але циферблат того великого годинника Дракули починає на тебе супитися. Наче в нього були потаємні, приховані очі, а тепер повіки розчахнулися, а ще показалися зуби, і ти чуєш, як усередині тої дерев’яної коробки повзають мільйони й трильйони велетенських, живих тарганів. Шкіра всіх тих манекенниць стає восковою, їх обличчя всміхаються, але очі нікуди не дивляться.
Ти називаєш ціну, яку тобі підказує мама. Морпіх каже на долар більше. Фізик-ядерник каже на долар більше, ніж морпіх. Але в цьому раунді виграєш саме ти.
Картоплини розплющують свої маленькі оченята.
Тільки тепер тобі треба вгадати ціну якогось цільно-коров’ячого молока в пакеті, тобто в такому вигляді, яким воно потрапляє до тебе в холодильник. Треба вгадати вартість упаковки пластівців на сніданок, яку ти можеш знайти в своїй кухонній шафі. А потім з’являється гігантська порція чистої солі, якою вона приходить до нас із океану, тільки в діжці, але в тій порції більше солі, ніж ти з’їси за все своє життя. Досить, аби змазати вінця бокалів для мільйонів і трильйонів маргарит.
Усі дзета-дельти пишуть тобі смс-ки, немов подуріли. Вхідні повідомлення накопичуються.
Потім з’являються яйця, якими вони бувають на Великдень, тільки чисто-білі й укладені в спеціальну картонку. Усенький, повний набір із дванадцяти штук. Дуже мінімалістичні яйця, начисто білі… такі білі, що на них можна вічно дивитися, проте тобі одразу ж треба вгадувати ціну великої пляшки, в яку немов налили жовтий шампунь, тільки якийсь бридкий, і назвали його олією, що бозна для чого використовується, а потім треба обрати правильну вартість якогось замороженого продукту.
Ти прикриваєш долонею очі, аби хоч щось роздивитися крізь світло прожекторів, і всі дзета-дельти губляться в тому сяйві. Ти тільки й чуєш, як вони викрикують різні ціни. П’ятдесят тисяч доларів. Мільйон. Десять тисяч. Якісь недоумки викрикують якісь цифри.
Неначе телестудія перетворилася на якісь темні джунглі, а люди стали якимись мавпами, що кричать своїми мавпячими голосами.
Ти відчуваєш у себе в роті кутні зуби, і вони так сильно труться один об одного, що ти відчуваєш смак гарячого металу зі штифтів, отого срібла, що плавиться в задніх зубах. Тимчасом з-під пахви й до ліктя стікають краплі поту, а твоя футболка «Дзета дельта» стала червоно-чорною по боках. Присмак розплавленого срібла й рожевої жувальної гумки. Це апное сну, тільки вдень, і ти маєш нагадувати собі зробити наступний вдих… і наступний вдих… а елітні манекенниці походжають на своїх блискучих високих підборах і намагаються спокусити публіку на мікрохвильову піч, спокусити її на бігову доріжку, поки ти витріщаєшся на них, силуючись збагнути, чи насправді вони такі привабливі. Тобі доводиться крутити якусь штуковину, аби вона оберталася по колу. Тобі доводиться зіставляти цілу купу якихось картинок, аби вони ідеально пасували одна до одної. Ти почуваєшся білим пацюком із курсу основ поведінкової психології № 201, і тебе змушують вгадувати, яка бляшанка печеної квасолі коштує більше за іншу. І весь цей гармидер — тільки заради того, щоби отримати чортопхайку для стрижки моріжка.