Судний день
- Автор: Ярош Ярослав Иванович
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Фолио
- ISBN: 978-966-03-5144-8, 978-966-03-7513-0
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Судний день». Краткое содержание книги:
– Не спиться, отамане? – запитав Залізняк, тихо зайшовши всередину.
– Думи обсіли… – була відповідь.
Залізняк поглянув на Шелеста.
– Порадитися треба. Ходи, отамане, надвір: там легше дихати.
Сказавши це, Максим вийшов. Шелест прийшов слідом за деякий час: був при шаблі, а за поясом – пістолі. Побачивши інших отаманів, зрозумів, що розмова буде непростою.
– Що ж, товариство, розказуйте: кого бачили, що чували…
– А що тут розказувать, – почав Лусконіг. – Народ валом тікає в ліси – тож панські маєтки скоро запалають, як свічки. Доки ти, отамане, телишся, люди самі візьмуть та виріжуть ляхів і жидів до лаби!
Шелестові не сподобалася така мова, однак він поки змовчав. Продовжив Швачка:
– Конфедерати зовсім знавісніли…
– А що козаки панські? – перебив Шелест.
– Магнати їх тримають на короткому ланцюгу, – відповів Бондаренко, котрий останнім часом постійно крутився між козаками з міліції. – Та коли б їм волю – різали б панів не гірше нашого брата.
– От я кажу, – знову озвався Лусконіг. – Час настав. Заспівали треті півні!
Шелест оглянув оком товариство.
– Я б і сам рад на панів піти, тільки не з руки нам зараз – москалі кругом. Затиснуть разом з ляхами зі всіх боків, так що й не рипнемося!
– А може, й не підуть, – знизав плечима Швачка.
– А Верлан? – нагадав Шелест.
– А зараз, може, й по-іншому повернутися…
– До сраки москалів! – знову гукнув Лусконіг, що почав кипіти все більше. – Ми козаки, і це наша земля! Доки москалі з ляхами тут воюють і розорення чинять, ми мусимо своє слово сказати! А що, Палій так і зробив, не чекаючи жодного дозволу!
– А що, Кіндрат діло каже: візьмемо Правобережжя під свою руку, а там вже і з москалями поговоримо, – втрутився Неживий.
– Конфедератам треба віддячити. Так їм всипати, щоб аж внуки пам’ятали козацьку науку, – висловився і Швачка.
– А ти, Бондаренку, що скажеш? – раптом поглянув Шелест на наймолодшого отамана – Бондаренка. Той знизав плечима.
– Люди вже давно чекають, щоби подув вітер із Запоріжжя, з Чорного лісу та Холодного Яру. Треба вставати.
Один, хто ще не висловився, був Залізняк. Шелест поглянув на нього.
– А ти, Максиме? Також вирішив піти проти кошового?
Інші поглянули на Залізняка. Світло смолоскипів освітило його обличчя, карі очі.
– Ну… – наполягав Лусконіг.
– Кошовий далеко. Йому не чути криків болю закатованих конфедератами людей… – нарешті відповів Залізняк.
– Оце правильно, – погодився Швачка.
Не поділяв радості лише Юзько Шелест.
– Овва! А хіба ж не кошовий нас сюди прислав?
– Товариство нас послало. А кошових у нас можуть як вибрати, так і скинути, – гукнув Лусконіг…
Шелест спалахнув:
– Кого, кого скинути?! Та якби не Калниш, то москалі б давно вже Січ зруйнували! Це ж він усе в руках своїх тримає! Думаєш, Кіндрате, розумний такий? Гадаєш, у царському палаці хтось би став розмовляти із таким, як ти? З ким змагатися хочете? Та у москалів війська більше ніж двісті тисяч! Кораблі, гармати, нові рушниці, муштра, кавалерія! Та вони нас на порох зітруть!
– То чого ж досі не стерли?!
– Бо Калниш є! Він знає, кого попросити, кому заплатити, пообіцяти. А ще він знає, чого хочуть прусаки, австрійці, турки… Старий добре розуміє, за яку нитку і коли треба смикнути, аби для всього народу на добро вийшло!
Це були мудрі слова, що заставили отаманів замислитися. Лише гарячий Лусконіг був нестримним.
– А оце, отамане, йди і скажи тим, кого конфедерати скалічили. Чию доцю зґвалтували, батька побили до смерті, а сина на палю посадили…
– Бог терпів – і нам велів! – відрізав Шелест.
Лусконіг скипів ще більше.
– Раз такий побожний, то клади пернач і йди молитися в монастир – не місце тобі серед козацтва! Де ж таке бачено, щоби запорожці спокійно собі дивилися на муки народні! Коли ж це ми питали дозволу в королів, царів та ще якого чорта лисого! Ганьба і тобі, полковнику, і такому кошовому! Клади пернач!
– А ти забери, – Шелест поблід і поклав руку на шаблю.
– Годі, – Неживий став поміж козаками. – Не для того ми тут зібралися.
– Так, – Залізняк підійшов до Шелеста, поплескав його по плечу, заспокоюючи. – Ти мені, Юзьку, побратим, але справа складається так, що відсиджуватися не маємо права. Війська нема, міліція козацька за нас, народ готовий. Мусимо вигнати конфедератів, сформували козацькі полки, дати всьому лад і взяти під свою руку припас, а також великі міста, шляхи і переправи. Москалям будемо писати листи і клястися у дружбі, аби приспати їхню пильність. Та головне – не допустити більше панів на нашу землю!