Пригоди Омкая
- Автор: Зубарев Фома Александрович
- Год: 1961
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Переводчик: М. Мартинюк
- Жанр: Детские и приключения
Электронная книга - «Пригоди Омкая». Краткое содержание книги:
У боротьбі з суворою природою в дітей виховуються мужність, наполегливість в досягненні мети, спритність, кмітливість. Саме ці якості дозволяють врятуватися Чімі, що опинився один на пустельному острові («Кам'яна підкова»), саме завдяки їм не загинув Омкай, якого поранений морж потяг у відкрите море («Пригоди Омкая»).
В оповіданнях добре передані риси нового побуту народів Півночі.
Лелекай став на коліна і з виглядом знавця озирнувся. Каламутними струмками вихрився по тундрі поземок.
— Он як мете! Неспокійна нині зима. Тільки переставиш капкани, очистиш від снігу, а їх знову занесе. Хоч плач.
— А ти, Лелекай, хіба промишляєш? — зацікавився я розважливими міркуваннями хлопця.
— Я не один. Нас бригада. Четвертий клас майже весь у вільний час промишляє. Треба ж колгоспові допомагати! Адже план великий, а багато мисливців відкликано в округ на курси. Не думайте, нам також, як і всім, правління план намітило. Я, наприклад, маю за сезон здати на хутряний склад шість песців і вісім горностаїв. Ну, цих звірят ми тепер легко ловимо. Напевне, читали в газетах про наших хлопчаків — Толю Кутиліна і Сергійка Калянто? Вони такі пастки з льоду вигадали, кращі від капканів. Здорово горностаї ловляться!
Лелекай торкнув мене за плече і сказав жвавіше:
— А песців у мене вже чотири! Ось як піймаю ще двох, і одержуй, Лелекай, костюм!
— Який костюм?
Хлопець хитрувато підморгнув мені і скуйовдив вкриту інеем чуприну.
— Тут справа така. В магазині на «полиці мисливця» лежить костюм якраз на мій зріст. Завідуючий факторією Якушев обіцяв його мені. «Як тільки, — каже, — план на песців виконаєш, — костюм твій». Не буду ж я ходити в школу в кухлянці і хутряних штанах. Правда ж? Так от. А я знаєте, що хочу зробити? З четвертого класу — просто в шостий. Тепер у п'ятому вчитися не довелось, бо з осені довго хворів і відстав од товаришів. Вони тепер у районі, в семирічку ходять, а я ось тут без відриву од виробництва за п'ятий готуюсь.
Лелекай поглянув на мене, розсміявся і, помовчавши, заговорив знову:
— Все літо готуватимусь. Навіть до батька в тундру не поїду. Нічого, складу. Цими днями з російської й арифметики «відмінно» одержав. Не вірите? Спитайте Варвару Іванівну, вчительку. Вона мене готує… Еге-ей! Сірко! Куди? Дорогу забув, га? Поть, поть, поть! — закричав Лелекай.
Великий широколапий вожак вовчої масті рвонув убік і потяг за собою всю упряжку.
Попереду промайнув у хвилях поземки шпилястий дах яранги, що стримів з кучугури; недалеко від неї виглянув другий, навпроти показався третій.
Стійбище було розкидане по високому стрімкому берегу моря. За стійбищем на пустирі витягнулись рівним ланцюжком недобудовані хати. Це майбутнє нове селище.
— Будуємось! — трусонувши головою, сказав хлопець. — Скоро всі яранги на злом підуть. Та вже й пора…
Нарти зупинились біля невеликого присадкуватого будинку з двома перекошеними заледенілими вікнами.
— Ось наша тимчасова контора, — сказав каюр. — Злазьте. Ви, мабуть, приїхали по перевірці промислу? Ну, до побачення. Ще зустрінемось. А я разок злітаю на аеродром по вантаж, а там мене інші хлопці змінять. У них зараз останній урок іде.
Хлопець простягнув мені гарячу міцну руку, попрощався і за хвилину зник з упряжкою в каламутній сніговій імлі…
У конторі сидів за столом огрядний літній дядько з великими рудими вусами. Це був рахівник. Він заміняв тепер і голову колгоспу, і членів правління, які поїхали в тундру до оленярів.
— Ви на ділянки не скоро потрапите, — перевіряючи мої документи, промовив вусач. — Нема на чому. На стійбищі лише дві чергових упряжки: шкільна і колгоспна. Ми їх нікому не даємо. Решта — у мисливців, а ті мешкають далеко, у промислових хатинах. І не швидко повернуться. Навіть дров тепер для пекарні і школи нікому підвезти. Добре, що учні виручають.
— Що ж робити?
Рахівник постукав пальцями по столу, випростався.
— Розумієте! Четвертий квартал підходить до кінця. Всі на промислі песців. Гарячка! А ви — на ділянки, людей відривати од роботи.
Я стояв біля порога, не знаючи, що діяти. Рахівник пересунув з одного місця на інше рахівницю, кашлянув. Один вус у нього легенько поворухнувся. Обличчя подобрішало.
— Погостюйте у нас днів п'ять-шість, — співчутливо сказав він. — Можливо, трапиться хто-небудь з упряжкою.
Вусач мав рацію. Не минуло й дня, як приїхав по капкани з далекої ділянки мисливець Каврай. Скориставшись з нагоди, я вирушив на промисел.
З моїм першим каюром Лелекаєм я зустрівся ще раз. Сталося це після мого приїзду з промислових ділянок. У цей час в. школі було велике пожвавлення. Учні і вчителі готувалися до зустрічі Нового року. Вперше їм скинули з літака, що летів на станцію «Північний полюс», справжню живу ялинку. Вона й була тепер в центрі уваги всіх. Досі ні діти, ні навіть багато хто з дорослих не бачили дерев. У північній частині Чукотського півострова вічна мерзлота, росте тільки трава, осока, квіти і різноманітні породи моху.