Небесний гість
- Автор: Беляев Александр Романович
- Год: 1963
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: Л. Ф. Ляшко
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Небесний гість». Краткое содержание книги:
У збірку «Небесний гість» ввійшли саме такі незаслужено забуті твори О. Р. Бєляєва. Тут вміщено, зокрема, науково-фантастичну повість «Небесний гість» та кілька маловідомих науково-фантастичних оповідань, присвячених найрізноманітнішим науковим проблемам.
Усі ці твори О. Р. Бєляєва, безперечно, становлять інтерес для любителів фантастики та пригод.
— Кинути цю роботу, поки гідростат ще не провалився на нижній листок, — відповів Савич.
— Кинути роботу найпростіше. А от далі що? — нетерпляче запитав Тюменєв.
— А далі нам треба буде знайти черешок, яким наш листок прикріплений до стовбура, і перерубати його. Це легше і швидше, ніж вирубати з листка гідростат. А тоді… Тоді хай наш листок летить за вітром, якщо він справді листок-самоліт. А вітру досить. Нас винесе з лісу на відкрите місце.
— Гм… Гм… Непогано. Молодець, Савич. Тільки дозвольте, а як же ми опустимося?
— Опустимося?.. — Савич зніяковів. — Можна буде… потроху відрізувати частину листка… Кількість водневих пухирів зменшиться…
— Та одночасно ж зменшиться і вага нашого листка-самольота, — заперечив Тюменєв, — а при його величезних розмірах нам, чого доброго, доведеться працювати надто довго, перш ніж…
— Я гадаю, — пробачте, дядечку, що перебиваю вас, — нам пощастить спуститися вниз. Як ви думаєте, чим пояснюється плавне похитування листка? Вітром? Не думаю. Скоріше воно залежить від стану газу, що міститься у пухирях. Коли проміння сонця падає на листок і нагріває його, газ розширюється, його підіймальна сила збільшується. Закривають сонце хмари, наступає тінь — водень охолоджується, і листок опускається. Хіба ви не помітили цієї закономірності?
— Певно, ти маєш рацію, та тільки не зовсім, — заперечив Тюменєв. — Згадай, ми прилетіли на світанку, коли була ранішня прохолода, а листя не лежало на землі, як мало б бути за твоєю теорією.
Ти хочеш сказати, що, коли настане прохолодна ніч, гази стиснуться і листок сам опуститься? Так, але ти забуваєш про тепло тутешнього повітря. Адже ця Бета — дуже молода й гаряча планета.
— Ну, тоді ми зробимо от що, — не здавався Архімед. — Тоді ми почнемо протикати наш листок-самоліт залізними прутами од поручнів, і водень — оскільки, як газ, він легший — виходитиме з отворів.
— Вантажопідіймальна сила листка-самольота зменшуватиметься, і ми опустимось. Правильно, — зробив висновок Тюменєв.
Усі взялися до нової праці. Шукаючи черешок, довелося іти далеко проти вітру. Ця подорож зайняла кілька годин. Черешка, на якому б тримався листок, так і не знайшли. Виявилося, листок поступово звужувався і переходив безпосередньо у стовбур, який ішов у землю.
Не обійшлося без пригод. Архімед ступив ногою в рідкий сік, посковзнувся і впав з листка, тягнучи за собою нитки соку. Клей загусав дуже швидко, і Архімед повис між двома листками, ніби павук на павутині.
Йому довелося повисіти, доки «павутина» перестала липнути. Тоді Тюменєв і Савич втягли його на листок.
Повітряна подорож тривала цілий день і завдала чимало клопоту. Коли голубий сонячний промінь нагрівав листок, «самоліт» піднімався до верхнього листка, і тоді мандрівникам загрожувала небезпека: вони могли бути стерті між двома листками, мов зерна між жорнами. Люди поспішали сховатися в гідростаті. Коли ж листок упливав у дуже густу тінь, водень, що містився в ньому, стискався, листок опускався, і гідростат починав шкрябати днищем по поверхні нижнього листка, мов пароплав на мілководді. Іноді листок зачіпався за інші листки. Доводилося звільняти його, відштовхуючись.
Тільки пізно ввечері, густим синім присмерком, листок-самоліт покинув межі безкрайого лісу. Тюменєв з нетерпінням чекав, коли побачить чисте небо, але його спіткало розчарування. Звідкись з'явилися хмари і закрили все небо. Стало майже темно і досить прохолодно. Зненацька почалася злива. Легкий поштовх сповістив про те, що намоклий і охололий листок торкнувся грунту.
— Ось тільки коли ми, нарешті, опустилися на планету по-справжньому! — вигукнув Тюменєв. — Ну, ще раз здрастуй, Бето! Вітаю вас, товариші, із щасливим прибуттям! Дякую вам, капітане Савич. Найдосвідченіший аеронавт не зробив би кращої посадки.
Савич не знав, образитись йому чи розсміятись, і вже хотів сказати, що він тут ні при чім, але Тюменєв не дав йому говорити.
— Бенкетувати ніколи., Якщо ми зараз же не звільнимо гідростат з полону листка, то нас знову, як тільки потеплішає, підніме в повітря й понесе. Скінчимо цю роботу, передамо по радіо на Землю останній звіт і тоді спати, спати!
Савич, падаючи від утоми, щось рубав, піднімав, тягнув, перекладав. Нарешті, звалився на койку і одразу ж заснув.
А Тюменєв ще якийсь час перевертався з боку на бік. Він думав про те, чи не каучуконоси ці незвичайні листки. Їхній сік схожий на каучук… Ото якби такі рослини на Землю!..
І професор заснув.
16. Калейдоскоп