Спомини з часів української революції (1917-1921)

Коло години 1. по пол. під рев ворожих гармат пішла нова атака, попереду якої йшов авто-панцирник системи "Пірліс", а за ним нахабно в кольоні піхота.

Панцирник допустили Гордієнківці аж до цвинтаря Аскольда, де так добре зустріли його нечайним вогнем протипанцирних куль, захованих у ладівницях "Кольтів", що знищили прислугу та понищили машину, не давши їй навіть змоги почати вогонь. А ворожа піхота, зачувши скорострільну стрілянину та гадаючи, що це працює їх автопанцирник, прискорила крок, але попала під гордієнківський скоростріл. В паніці застеливши міст трупами, скачучи стрімголов у Дніпро, завернули большевики назад, а Гордієнківці знову попали під сильний гарматний вогонь, на який вже не відповідали наші батерії.

В цей мент величезного морального напруження посипались на нас кулі від сторони Лаври, звідки почав стріляти скоростріл. Це не видержали Вільні Козаки біля "Стратегічного моста", і ворог вже наступав на нас правим берегом Дніпра. З великою бідою вдалось нам вдержатися у Святого Миколи, де пробували поставити скоростріли на дзвіниці, але та триклята морська "трьохдюймова" батерія за третім стрілом всадила гранату у дзвіницю та скинула і наші скоростріли, і наших скорострільців. В повному вичерпанню відходили здесятковані розстрільні в напрямі на Арсенал, переслідувані і ворожим вогнем і стрілами з вікон. Не видержали б наші і в Арсеналі, якби не заатакував хтось із боку "скачок" наступаючого ворога та тим не задержав його.

З темнотою закріпилися Гордієнківці в Миколаївських касарнях, а Арсенал був занятий мішаними частинами Вільного Козацтва та, здасться, Богданівцями. На нашому фронті стихло... Але горів бій у напрямі на Київ II.

Користуючись перервою в бою, зайшов я до штабу Ковенка, де не найшов начальника штабу підполковника Сальського, який, як передав його заступник, був відпущений до дому виспатися. Я просив Ковенка змінити мою варту в Державному Банкові, щоби створити свіжий резерв, який міг би змінити цілковито вичерпаних та знесилених гайдамаків у першій лінії. Одначе дістав я наказ передати Миколаївські касарні Полуботківцям, які мають підійти, а весь полк зосередити до Державного Банку, який, може, доведеться вивозити.

Полуботківці змінили нас коло десятої години вечором, а в одинадцятій большевики, відкривши гарматний вогонь, заняли касарні та Арсенал, тільки не могли вибити Богданівців із їх касарень.

Полуботківці задержалися в городах проти касарні, а коло Школи Сліпців задержали переслідуючого ворога Гордієнківці.

Цілу ніч йшла стрілянина, зокрема густа біля касарень Богданівського Полку, які були одинокою точкою на Печерську, яка ще була в наших руках, та коло Києва II.

На ранок у тумані підійшла Олександрівською вулицею [38] колона, зложена з Полуботківців, Вільних Козаків і, здається, Січових Стрільців. Ця кольона зробила спробу заатакувати Арсенал і Миколаївські касарні, але звідтам обсипали її рясним вогнем і не дали просунутись дальше наших позицій. В той же час знову почався гарматний обстріл Києва, причому якась гавбиця почала стріляти від задів, з напрямку Посту Волинського.

Це викликало великий неспокій у штабі Ковенка, куди мене знову викликали. В штабі знову розпоряжався помічник начальника штабу, бо начальник штабу ще не повернув, адреси його не знали і сильно боялися, шо він забитий. Серед тріскоту крісів, вибуху шрапнелів та гранатів у помешканню штабу йшла нарада Ковенка та Жуківського з якимись ще невідомими мені людьми, з яких одного обдертого та стомленого представили мені, як нового команданта Богданівців.

Нарада сконстатувала трагічний стан Києва, бо наші нічю відійшли до Києва I., залишивши Київ II, і тільки держалися на Кадетському Шосе [39], так, що наше праве крило було в повітрі і була лишень надія на контр-акцію тих Сердюцьких частин з числа розташованих у Кадетській Рощі, які таки вийшли з невтральности.

Мене спитали, чи я можу негайно вирушити до Посту Волинського ліквідувати там ворожу групу та підперти контр-акцію правого крила. Я просив тільки змінити мою варту у Державнім Банку та гайдамаків на відтинку Школи Сліпих, який я заняв самочинно, щоб підперти Полуботківців і забезпечити Державний Банк. Зміну для Державного Банку призначено від Слобідського Коша. По одержанню наказу, задержав мене на хвилинку Жуківський та, передавши чек на одержання для полку грошей, дав устний наказ у разі повного розпорошення Київської залоги, що в цій надзвичайно тяжкій ситуації можливе, почати переформування полку десь на Волині, може і в часі походу, з тим, щоби до часу продовжувату боротьбу, спираючись на сільське населення.

Заки йшла зміна та збори, вислав я кінну розвідку, яка виявила, що по Бульварі пройти не можна, бо він сильно обстрілюваний, головно з панцирпотягу, який від Києва II. веде боротьбу з нашими батеріями, що під Собором Володимира, та розбиває будинок Грушевського, який уже горить.