Спомини з часів української революції (1917-1921)

"Я, – каже Вехерн, – приняв ще раз відповідальність на себе. Балакав з ґенералом Кошем і дав йому про вас вичерпуючі інформації, тому піхота та бронепотяг вернули в Сімферопіль, а завтра прийдуть ваші ешелони".

Дійсно, під час нашої вантажки 8 та 9 не було німців, крім етапної півсотні та команданта, який витягався перед паном бароном та поспішав виконати всі його бажання.

Під час цієї вантажки поїхали ми з Вехерном з гостиною до тих представників, які нам помагали, на тій бричці, бувшій Миколи II, з якої хлопці познімали герби і вензеля, намалювавши на їх місці козака з рушницею – тип гербу війська запоріжського низового. По дорозі признався я Вехернові, що це є єдине, що полк "пограбував" у Криму, якщо не рахувати захопленої зброї та з'їдених баранів, але за останні і платимо тими папірцями, які уважаються за гроші. Дня десятого травня без перешкод всі ешелони полку зосередилися на стації Акимівка, чекаючи на пропуск до Мелітополя. Тутки попрощав нас барон Вехерн, який хоч щось і водив рукою коло очей і часто користувався хусткою, ходячи від воза до воза (до речі, його трохи дивувало, що ми відмовились від клясних возів, а всі жили у вантажних), хоч і стискав руки, кому попало, хоч і поцілував Павлушу, але ж "не призвичаївся" і вернув у Крим до "своєї дивізії".

Ось так і скінчилася наша кримська виправа за фльотою.