Колгосп тварин
- Автор: Оруэлл Джордж
- Год: 1947
- Язык: украинский
- Год: Прометей
- Переводчик: Ігор Іванович Шевченко
- Жанр: Социально-философская фантастика
Электронная книга - «Колгосп тварин». Краткое содержание книги:
Хоч тварини були залякані, проте дехто може б і протестував, але в цей мент вівці почали своє звичайне блеяння «Чотири ноги – добре, дві ноги – погано» – що продовжувалось кілька хвилин і поклало кінець усякій дискусії. Таким робом «Звірів Англії» не чути було більше. Натомість поет Мінім склав іншу пісню, що починалась словами:
Співали її кожної неділі вранці після піднесення прапора. Одначе тварини якось відчували, що ні слова ні мелодія не дорівнюють «Звірям Англії».
РОЗДІЛ ВОСЬМИЙ
ЗА КІЛЬКА днів, коли ущух жах, викликаний екзекуціями, дехто із тварин пригадав собі або думав, що собі пригадує, що Шоста Заповідь заповідала: «Хай жодна тварина не вбиває іншої тварини.» І хоч усі старались не згадувати цього в присутності свиней чи собак, усі відчували, що недавні вбивства протирічать цій Заповіді. Конюшина попрохала Беніяміна прочитати їй Шосту Заповідь, а коли Беніямін, як звичайно, не схотів мішатися у такі справи, вона привела Дерезу. Дереза прочитала їй Заповідь. Вона звучала: «Хай жодна тварина не вбиває іншої тварини без причини». Останні два слова якось вискочили тваринам із пам’яти. Та тепер вони побачили, що Заповіді не порушено, бо ясно була причина вбити зрадників, що увійшли в згоду з Біланом.
У цьому році тварини працювали ще важче як у минулому. Відбудова вітряка зі стінами, удвоє грубшими як раніш, та закінчення його у визначений термін, поруч із звичайною працею в Колгоспі, вимагали велетенського зусилля. Нераз тваринам здавалось, що їхній трудодень довший, а харчування гірше як за Джонса. Кожної неділі вранці Квікун, тримаючи ратицею довгий клапоть паперу, відчитував їм ряди чисел, що доказували, як продукція в харчовій промисловості зросла на двісті відсотків чи на триста відсотків, чи нарешті на п’ятьсот відсотків, залежно від продукту харчування. Тварини не бачили ніякої причини не довіряти йому, тим більше, що вже були неспроможні пригадати собі умовини перед Бунтом. Проте вони собі нераз міркували, що липше б мати менше чисел, а білше харчу.
Усі накази приходили тепер через Квікуна, або якусь іншу свиню. Самого Наполеона можна було бачити прилюдно лише раз на два тижні. Коли він появлявся, супроводив його вже не тільки почет із собак, а й чорний півень, що крокував перед ним і виконував обов’язки сурмача, бо трубив голосне «к у к р і к у» заки Наполеон брав слово. Розказували, що навіть у панському будинку Наполеон мешкав в окремих покоях. Він їв страву окремо, завжди з столового сервізу марки Краун Даби, що стояв у скляній шахві в вітальні, а слугувало йому двоє собак. Було об’явлено також, що так само як і в дві інші річниці, стрілятимуть з рушниці раз у рік в день Наполеонового народження.
Про Наполеона тепер ніколи не говорили прямо як про Наполеона. Про нього згадували завжди в урядовому стилі як про «Нашого Вождя, Товариша Наполеона»; свині кохалися у вишукуванні для нього таких титулів як Батько Усіх Тварин, Пострах Людства, Опікун Кошари, Друг Качат і таке інше. Квікунові сльози котилися по щоках, коли у своїх промовах згадував про Наполеонову мудрість, добрість його. серця, та про його глибоку любов до тварин усього світу, а особливо до нещасних тварин, що живуть ще у темноті й неволі по інших хуторах. Стало звичкою приписувати Наполеонові заслугу при кожному досягненні і кожному щасливому збігові обставин. Часто можна було чути, як якась курка згадувала в розмові з другою: «Під керуванням нашого Вождя, Товариша Наполеона, я знесла п’ять яєць за шість день»; нераз дві корови, п’ючи з насолодою воду аставка, вигукували: «Як ця вода знаменито смакує завдяки мудрому проводові Товариша Наполеона!» Загальні почування хутора влучно висловлювала поема під заголовком «Товариш Наполеон», що її склав Мінім і що звучала так: