Запізніла розплата

— О, приблизно півтора року тому.

— Ви, напевне б, здивувалися, пане Стоунер, почувши, що не минуло ще й двох тижнів від того дня, як пан Рено склав інший заповіт?

Стоунер був украй здивований.

— Навіть не чув про це. Що в ньому?

— Весь свій велетенський капітал він беззастережно заповів дружині. Про сина і згадки нема.

Пан Стоунер протяжно і багатозначно свиснув.

— Я б сказав, що це досить-таки жорстоко щодо юнака. Мати, безперечно, обожнює сина, та широка публіка сприйме це як недовіру з боку батька. Гордість його страждатиме. І однак все це підтверджує мої слова: пан Рено і його дружина були в найкращих стосунках.

— Слушно, слушно, — проказав пан Оте. — Можливо, нам доведеться переглянути свої позиції в деяких пунктах. Ми, певна річ, зателеграфували до Сантьяго і щомиті чекаємо на відповідь. Цілком ймовірно, все тоді з'ясується і стане зрозумілим. З іншого боку, якщо ваше припущення про шантаж відповідає дійсності, від пані Добрей ми повинні одержати багато цінної для нас інформації.

— Пане Стоунер, чи довго працював у пана Рено Мастерс, водій-англієць?

— Більше року.

— Вам не відомо, чи бував він у Південній Америці?

— Цілком певен, що ніколи. До того, як перейти до пана Рено, він багато років возив родину, яка живе у графстві Глостершір. Я добре знайомий з нею.

— Виходить, ви ручаєтесь, що він поза підозрою?

— Абсолютно.

Пуаро, здавалось, був приголомшений. Тим часом слідчий покликав Маршо.

— Підіть до пані Рено, перекажіть їй мої найщиріші вітання і скажіть, що я був би радий поговорити з нею кілька хвилин. Хай вона не сходить сюди. Я чекатиму на неї на другому поверсі.

Маршо віддав честь і зник.

Кілька хвилин ми чекали. Потім, на наше здивування, двері прочинились, і пані Рено, уся в чорному, ввійшла до кімнати. Пан Оте, енергійно протестуючи, що вона сама спустилася до вітальні, подав їй стільця. Вона подякувала йому ледь помітною усмішкою. Стоунер з неприхованою симпатією тримав її за руку. Він, очевидно, не здатний був промовити жодного слова. Пані Рено звернулася до пана Оте:

— Ви хотіли спитати мене про щось?

— Коли ви не маєте нічого проти, пані… Наскільки мені відомо, ваш чоловік був канадцем французького походження. Ви можете розповісти нам про його юність та виховання.

Вона похитала головою.

— Мій чоловік, добродію, був завжди дуже стриманий, коли йшлося про минуле. Він народився на північному заході — це я знаю. Але, гадаю, дитинство його було нещасливе, бо він ніколи не розповідав про нього. Ми завжди жили теперішнім або майбутнім.

— А ви не знаєте: в його минулому не було ніякої таємниці?

Пані Рено заперечно хитнула головою.

— Певна, пане, що нічого романтичного не було.

— Справді, ми не повинні дозволяти собі вдаватися у мелодраматизм. Є ще одна річ… — пан Оте завагався…

Стоунер із запалом обірвав його:

— Їм на думку спала дивна ідея, пані Рено. Вони думають, що у пана Рено була інтрижка з якоюсь пані Добрей, котра, здається, живе по сусідству.