Lux perpetua
- Автор: Сапковский Анджей
- Серия: Сага про Рейневана #3
- Год: 2007
- Язык: украинский
- ISBN: 978-966-2938-55-5
- Переводчик: Андрій Поритко
- Жанр: Альтернативная история
Электронная книга - «Lux perpetua». Краткое содержание книги:
— Бог?
— Ні. Гашек Сикора. Годі балакати, хлопче. Пришпор-но коня. Диви, як Самсон відірвався. Надто відстаємо.
— Куди це він так спішить?
— Не куди, а до кого. Побачиш.
Садиба, про близькість якої дали знати гавкання собак і запах диму, була схована за березовим гаєм і густим терновим жи воплотом, з-за якого виростала стріха стодоли. За стодолою були сарай і комора з очеретяним дахом, жердяна огорожа, а за нею сад, повний присадкуватих слив і яблунь, далі подвір'я, білий голуб'ятник, криниця з журавлем. І дім. Великий дім, збудований з колод у зруб, з підпертим стовпами ґанком.
Як тільки вони в'їхали на подвір'я, зі східців ґанку збігла молода жінка. Рейневан упізнав її ще до того, як з-під хустки, що зсунулася на бігу, вивільнилося розкішне руде волосся. Упізнав її по тому, як вона рухалася, а рухалася вона так, наче танцювала, у танці ніби й не торкаючись землі, чистісінько тобі німфа, наяда чи якась інша неземна з'ява. Проста сіренька сукенка обтікала її тіло, наводячи на гадку про ті повітряно-ефемерні шати, якими — як для пристойності, так і для композиції, - художники прикривали чуттєві тіла своїх Мадонн та богинь на фресках, картинах і мініатюрах.
Маркета підбігла до Самсона, велет зсунувся із сідла просто в її обійми. Звільнившись, підняв дівчину, як пір'їнку, поцілував.
— Зворушливо, — Шарлей, спішуючись, підморгнув Рейневанові. — А не бачилися десь з півдня. Туга, як бачиш, мало їх не вбила. Яка ж це радість — зустрітися після такої тривалої розлуки.
— Ти, Шарлею, — почав Рейневан, — мабуть, ніколи не зумієш збагнути, чим є…
Він не закінчив. З невеликого покритого дерном льоху біля садка виринула друга істота прекрасної статі. Більш зріла. У кожному, так би мовити, кшталті, принаді і дюймі. Галатея чи Амфітрита, судячи з обличчя або фігури, Помона або Церера, якщо робити висновок на підставі кошика з яблуками та капустою.
— Ти щось казав? — запитав Шарлей з невинною міною.
— Ні. Нічого.
— Рада тебе бачити, паничу Рейневане, — сказала пані Блажена Поспіхалова. вдова за Поспіхалом, свого часу господиня будинку, розташованого в Празі, на Новому Місті, на розі вулиць Щепана та На Рибнічку. — Поспішіть-но, панове, поспішіть-но. Обід зараз буде на столі.
«Весна іде», — зауважив Рейневан, йдучи біля Шарлея розмоклою межею. З голих дерев крапотіла вода. Пахло мокрою землею. І чимось, що гнило.
— До Праги, — говорив Шарлей, — я прибув пізньої осені минулого року, після ракуського рейду. Перезимував у Самсона. У столиці ніколи не було надто спокійно, але тепер, навесні, стало геть погано. І з біса небезпечно. Справжній тобі казан з киплячим окропом, кажу тобі. Зайшлося про переговори Прокопа Голого з Сигізмундом Люксембурзьким…
— Прокоп веде переговори з Люксембуржцем?
— Отож-бо. Йдеться навіть про мир і визнання Люксембуржця королем. Умовою є прийняття останнім чотирьох празьких статей і легалізація секуляризації церковного майна. На таке Сигізмунд, ясна річ, ніколи не погодиться і домовленості розірве. Прокопові це добре відомо, на переговори він пішов, аби показати, що саме Люксембуржець і католики є агресивною стороною, яка хоче війни, а не миру. Це очевидно, але не для всіх. Прага на цьому грунті різко розділилася. Старе Місто підтримує переговори, закликає до примирення і визнання Сигізмунда королем Чехії. Нове Місто й чути про це не хоче. Масла у вогонь підливають проповідники з амвона. У Діви Марії Сніжної Люксембуржця називають «царем вавилонським» і підбурюють до розправи з «угодовцями та зрадниками». На Старому Місті, у Матері Божої Перед Тином, закликають покінчити з «фанатиками» та «радикалами». Як наслідок, Прага поділилася на два ворожі табори. Сва- тогавельську, Горську та Поржичиську брами забарикадували, вулиці поперегороджували кобилицями та ланцюгами. На рубежі день і ніч гримлять рушниці, свистять стріли, літають кулі, ре гулярно доходить до сутичок, після яких кров піниться у стоках. Обидві сторони провадять регулярні полювання на зрадників, а прийняти за такого можуть напрочуд легко. Саме час було звідти забиратися. Блажена… Гм… Її мосць Поспіхалова зізналася, що дістала у спадщину дім під Шумперком. А коли вийшла на яв оця справа з тобою, коли Сикора дав знати, що тебе повезуть саме через Шумперк, я вирішив, що це знак провидіння. Ми покинули Прагу, не роздумуючи. І без жалю.
— І що тепер? — Рейневан не міг приховати кпини. — Залишишся тут? Осядеш і будеш господарем на землі? А може, думаєш про женячку?
Шарлей подивився на нього. Усупереч очікуванням, дуже серйозно.
— Я думаю, — так само серйозно сказав він, — про тебе, друже. Бо якби не ти, то з Праги я б вирушив у зовсім іншому напрямку. А саме — будинським гостинцем, прямісінько в Угорщину, й далі — до Константинополя. Але вийшло так, що спершу треба допомогти другові. В халепі, в яку друг по-дурному вляпався. Бо ж таки вляпався?
— Шарлею…
— Вляпався чи ні?
— Вляпався.
— Втелющився по самі яйця, як муха в патоку?
— Втелющився.
— То розказуй.
Розказувати довелося двічі, бо коли вони після вечері зійшлися в коморі побесідувати, Самсон Медок теж забажав ознайомитися з ходом подій і з подробицями халепи, в яку Рейневан втелющився. Але якщо Шарлей слухав і тільки головою крутив, то Самсон тут-таки виступив з висновками.
— Повертатися на Шльонськ, — почав він, — категорично не раджу. Ти нічого цим не досягнеш, а тільки наразишся на небезпеку. Тебе викрили у Вроцлаві та схопили раз, тож наступного разу їм це також вдасться. А на вівтариста Феліціяна я б не розраховував. Нічого він не дізнається, зависокі пороги на його ноги. Інквізиція вміє стерегти свої таємниці. І, звичайно, ж вона не така дурна, щоб тримати панну Ютту в місці, яке може виявити перший-ліпший продажний попик.
— То що нам робити? — понуро запитав Рейневан. — Повернутися до гуситів? Слухняно виконувати те, що мені накаже робити Інквізиція? Розраховуючи на те. що врешті-решт я задовольню їх настільки, що вони мене звільнять і віддадуть мені Ютту?
Шарлей і Самсон подивилися один на одного. Потім на Рейневана. Він зрозумів.
— Вони ніколи мені її не віддадуть. Правда?
Запала промовиста мовчанка.
— Повернення до гуситів, — врешті-решт сказав Самсон, — тільки на перший погляд здається кращим вибором. З твоєї розповіді випливає, що тебе підозрюють.
— У них нема доказів.
— Якби були, ти вже був би мертвий, — спокійно зауважив Шарлей. — А якщо втечеш, піднесеш їм доказ на таці. Твоя втеча буде доказом вини. І вироком водночас.
— Гусити спостерігатимуть за тобою, — додав Самсон. — Вони стежитимуть за кожним твоїм кроком. І водночас віддалять від секретів і таємних справ. Навіть якби ти хотів, однаково не здобудеш відомостей, якими ти міг би задовольнити Інквізицію.
-Інквізиція не скривдить дівчину, — мовив Шарлей, швидко, але не надто переконано. — Цей Гейнче нібито порядний чолов'яга. До того ж твій знайомий з навчання…
Замовк. Розвів руками. Але майже відразу ж заговорив упевненим голосом:
— Не вішай носа, Рейнмаре, не вішай носа. Ще наш корабель не потонув, він іще пливе під вітрилами. Знайдемо спосіб. Ні Гомер, ні Вергілій про це не згадують, але я тебе запевняю: вже троянська розвідка мала своїх агентів серед ахейців. І теж здобувала їх шантажем. А шантажовані агенти знаходили способи обкрутити Трою круг пальця. Обкрутимо Трою круг пальця і ми.
— Як? — гірко запитав Рейневан. — Ти маєш якусь ідею? Може бути яка завгодно. Усе ж таки це краще, ніж бездіяльність.
Якийсь час вони мовчали.
— Спочатку треба виспатися, — нарешті сказав Шарлей, — De mane consilium, ранок принесе пораду.