Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Биографии и мемуары » На шляхах і роздоріжжях: спогади, невідомі твори
На шляхах і роздоріжжях: спогади, невідомі твори - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

На шляхах і роздоріжжях: спогади, невідомі твори

Электронная книга - «На шляхах і роздоріжжях: спогади, невідомі твори». Краткое содержание книги:

У спогадах видатного майстра слова, лауреата Шевченківської премії Бориса Антоненка-Давидовича «На шляхах і роздоріжжях» йдеться про революційні й національно-визвольні змагання 1917–1919 років в Україні та збройну боротьбу за Українську Народну Республіку, активним учасником якої був майбутній письменник.
Спогади та невідомі твори, які склали цю книжку, вважалися навіки втраченими. Але вони, мов загадковий фенікс, воскресли із небуття…
1 ... 21 22 23 24 25 26 27 28 29 ... 138
Перейти на страницу:

Ці операції проходили в складних і несприятливих умовах, коли на півдні активно виступив не тільки проти гетьманату, а й проти утвореної вже Директорії УНР Махно й самочинно діяли різні загони з невиразним політичним спрямованням, а водночас перейшла демаркаційну лінію Червона армія, розпочавши наступ на Чернігів, Суми й Харків. Головний отаман військ УНР Петлюра, не бажаючи розпочинати війну з радянською Росією, наказав телеграфно Болбачанові вступити в мирні переговори з командуванням червоних частин, що наступали на Суми й Харків, на що Болбачан відповів: «З більшовиками я можу розмовляти тільки зброєю».

Важко сказати, хто в тій ситуації мав рацію, але, безперечно, за непослухом Болбачана крилась не тільки ненависть людини правих поглядів до більшовиків взагалі, а й зневага військового фахівця до колишнього журналіста без усякої військової освіти, якого хвилі революції винесли на пост Головного отамана військ УНР.

Під тиском переважних ворожих сил Запорізький корпус Болбачана мусив з боями уступатись із Лівобережжя. Під час перебування корпусу в Кременчуці Болбачана знято з командування корпусом і полишено без нового призначення. Неслухняний полковник опинився в Станіславі на Західній Україні і змушений був байдикувати в станіславських кав’ярнях, коли на фронтах точилась запекла війна з червоними й поляками і так потрібні були досвідчені бойові командири…

Хтось із командного оточення Петлюри вказав на таку ненормальність становища Болбачана, коли почався літній наступ армії УНР, і Петлюра запропонував Болбачанові їхати до Італії приймати там українських вояків-полонених з часів Першої світової війни. Це дивне призначення з багатьма нерозв’язаними проблемами Болбачан сприйняв як бажання керівних кіл УНР позбутись його на Україні, одначе погодився на нього, лиш попросив дозволу попрощатися з своїм Запорізьким корпусом, що на той час бився під Проскуровом.

Козаки й старшини Запорізького корпусу з ентузіазмом зустріли свого улюбленого командира, але Болбачана раптом арештувала спеціально послана частина, і його віддано під військовий суд за змову з українським поміщиком Шрагом та ще кількома правими політиками, котрі, спираючись на Запорізький корпус, мали вчинити державний переворот, скинути соціалістичний уряд УНР, що складався тоді з українських соціал-демократів та соціалістів-революціонерів, і створити тверду владу правої орієнтації. Слідство й суд відбулись навдивовижу вельми швидко, і засудженого Болбачана без зайвих зволікань розстріляно на станції Балин неподалеку від Кам’янця.

Не берусь вирішувати, наскільки серйозна була змова Болбачана та й чи була вона взагалі. Безперечно, Болбачана, людину правих поглядів, не могла задовольняти безпорадна діяльність тодіщрього уряду УНР, «соціалістичність» якого не раз підкреслював у своїх виступах Петлюра; нема сумніву й у тому, що Болбачан таїв глибоку образу на Петлюру за свою вимушену бездіяльність у Станіславі, а нове ефемерне призначення тільки підсипало солі на незагоєну душевну рану, проте мені здається, що Болбачан був досить розумний, щоб не бачити в усякій спробі державного перевороту серед тодішнього безголів’я страшну небезпеку для української державності, яка зовсім недавно мало не зазнала цілковитого краху.

Так чи так, а розстріл Болбачана свідчив про великий брак державного розуму в тодішніх діячів УНР і воднораз продемонстрував нашу кляту національну рису — прагнення до самознищення, котра так дошкульно проявилась через багато років у боротьбі бандерівців з мельниківцями.

Ходили чутки, що дружина члена Директорії Макаренка намагалась урятувати Болбачана й кинулась просити про це Петлюру, але той саме в цей час спішно виїхав на фронт, що дало підстави припускати, ніби Петлюра, подібно до Пилата, вмиває руки в ганебній судовій розправі з Болбачаном. Подейкували також, що й судді, котрі поквапно ухвалили Болбачанові смертний вирок, складалися з полтавських судових фахівців «малоросів», для яких український патріотизм Болбачана був украй антипатичний.

Оповідали, що розстріляли Болбачана вже в божевільному стані: бідолаха не міг сприйняти нормальним розумом того безглуздя, що призвело до його загибелі не від ворожої кулі, а від рук української військової влади, до створення якої він так багато зробив у критичні часи…

Пархоменко вже міцно спав, а я ще довго не міг склепити очі, вражений його розповіддю про фатальний кінець Болбачана. Переді мною все ще стояв цей стрункий полковник з французькою борідкою, що, приклавши долоню до дашка кашкета, пропускає перед собою курінь за куренем, сотню за сотнею 2-го Запорізького полку під час військового огляду…

1 ... 21 22 23 24 25 26 27 28 29 ... 138
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)