Історія України-Руси. До року 1340

В польсько-українських відносинах мала певне значіннє смерть Лєшка, убитого 1227 р. Правда, ще за його житя, від коли почала ся самостійна дїяльність Данила, скінчили ся впливи Лєшка на руські справи, де він грав таку важну ролю перед тим, в ролї опікуна Романовичів всевластно розпоряджаючи ся волинською спадщиною Романа. Але смерть Лєшка понижає ще більше престіж польських князїв на Українї; боротьба за краківський стіл, війни малопольських і великопольських князїв відвернули на довго увагу польських князїв від руських справ і поміняли ролї їх і українських князїв: українські князї виступають в ролї опікунів певних польських князїв і беруть дїяльну участь у внутрішнїх війнах Польщі, часом не без певної користи й для себе. Довший час союзником Данила був брат Лєшка Конрад мазовецький, що старав ся здобути краківський стіл. На його прошеннє Данило помагав йому в війнї його за сей стіл з Володиславом „Старим”, сином Тонконогого, й ходив з ним в далекий похід під Калїш (коло р. 1229) — війшов в землю Лядську так глубоко, як нїхто з руських князїв окрім св. Володимира, підносить лїтописець. О скільки знову Конрад був помічним Данилови, про се не маємо близших відомостей 9).

В таких відносинах Данило міг дїйсно простягнути руку по Галичину, де людність, як ми бачили, спочувала йому, а й між боярами могли бути прихильники. І дїйсно з початком 1230 р. розпочинаєть ся боротьба Данила за Галич, що потягнула ся пятнадцять лїт, рахуючи до її фінала — Ярославської битви.

Боротьба ся розпочала ся досить несподївано. Коли по калїшськім походї Данило перебував в Угровську, а брат його Василько вибрав ся в гостину до Суздалю, на весїлє, наспіли до Данила з Галича, від громади, післанцї з зазивом на стіл. Обставини були для того дуже добрі: Судислав вибрав ся на Понизє, очевидно — з військом, і королевич Андрій в Галичу був зовсїм безрадним без свого майордома, отже скорим ударом можна було легко захопити Галич. Данило прийняв сї запросини. Виславши полк на Понизє, аби затримати там Судислава, він сам кинув ся на борзї під Галич, а иньшим силам казав за собою поспівати. На третїй день він був уже під Галичом. Захопити від разу його не удало ся: угорська залога, чи угорські партизани „зачинили” Галич; взято тільки передмістя. Між иньшим розграбили двір самого Судислава, де було ”вина і овочів і корму і списів і стріл — аж дивно бачити”. Тим часом вислане Данилом військо розбило Судислава, і він тільки з незначними недобитками в ночи прокрав ся до Галича. Щоб утруднити приступ, оден з угорських партизанів, „беззаконний лихий Семьюнко, подібний до лисицї своєю червоністю”, як його описує лїтописець, казав запалити міст через Днїстер, але міст надгорів тільки, а не спалив ся. Тим часом до Данила наспіли полки, а ще що важнїйше — Галицька земля підіймала ся, стаючи по сторонї Данила, і богато галицьких бояр прилучило ся до його війська. В таких обставинах, та ще й супроти прихильности до Данила самої людности Галича, малій угорській залозї не було надїї удержати ся, і королевич капітулював. Данило пустив його свобідно на Угорщину, „памятаючи ласку до нього короля Андрія”, його батька. Угорські прихильники тепер відступили від королевича всї, тільки сам Судислав пішов за ним. Галичане при тім зробили демонстрацію против Судислава: кидали в нього каміннєм і кричали: ”заберай ся з города, ворохобнику (мятежниче земли)” !... 10).