Історія України-Руси. До року 1340
- Автор: Грушевский Михаил Сергеевич
- Серия: Історія України-Руси #3
- Год: 1993
- Язык: украинский
- Жанр: История
Электронная книга - «Історія України-Руси. До року 1340». Краткое содержание книги:
У третьому томі висвітлюється історія Галичини та Волині від утворення тут держави князя Романа Мстиславовича до загарбання значної частини території Польським королівством, а також становище Наддніпрянщини за умов панування золотоординських ханів.
Мало того, Судиславу своїми впливами удало ся привести до того, що невважаючи на таку нельояльність королевича Андрія, Мстислав незадовго знову вернув ся до пляну — віддати Галичину йому. Мотиви Судислава ми знаємо. Мстислав дїйсно полишив навіяну останнїми подїями гадку — віддати Галич Данилу і розпочав нові переговори з угорським королем.
По останнїй неудачі се для Угорщини була чиста нахідка. Переговори закінчили ся тим, що Мстислав видав доньку за королевича Андрія й віддав йому Галичину, полишивши собі тільки Понизє, а сам виїхав до свого Торчеська. Данило супроти сього дивовижного вчинку Мстислава нїчим не заявив свого невдоволення, противно — зазначив ще свої симпатиї і покору до Мстислава, віддаючи йому на рішеннє свою суперечку з пинськими князями за Чорторийськ. Галицький лїтописець каже, що Мстислав відповідаючи на се, заявив, що жалує свого вчинку з Галичом, признає свою вину перед Данилом і хоче відібрати Галичину від королевича з тим, аби віддати Данилови: „сину, завинив я перед тобою, не давши тобі Галича, а віддавши иноплеменнику; се мене Судислав здурив; але коли буде на те божа воля, я ще виберу ся походом — візьму Половцїв, а ти з своїми полками підеш: ти візьмеш собі Галич, а я Понизє”.
Мстислав дїйсно міг робити такі пляни, але їм не судило ся сповнитись: кілька місяців по своїм переходї до Торчеська Мстислав розхорував ся й умер, перед смертию казавши себе постригти в схиму (1228). Галицький лїтописець каже, що він хотїв бачити Данила перед смертию, аби поручити його опіцї своїх синів і майно, — „бо мав до нього велику любов в сердцї своїм”, але Глїб Зеремієвич, оден з виднїйших галицьких бояр, що був, видко, при Мстиславі, не сповнив сього бажання навмисно 54).
Примітки
1) „Мы увЂрены, что какъ намъ разсказуя, такъ и читателю внимая, кружится голова при сего рода смЂшаніи и запутанности дЂлъ, происшествій, отношеній и лицъ... НЂтъ ни какой политической системы, ни какой постоянности, хаотическое только замЂшательство, безпорядочное шатаніе и смутность”. Зубрицкій III с. 107.
2) Т. II с. 480-2.
3) Іпат. c. 480. Пок. Дроба представляв собі так, що Андрій на вість про смерть Романа поспішив ся в Галичину, аби її опанувати, але в Сяноку стріла його вдова Романа і уложила з ним угоду; але з оповідання лїтописи сього не виходить: в Сяноку був просто з'їзд (”снимал ся”).
4) Найдавнїйші документи з сим титулом маємо до тепер з початку 1206 р. (близша дата 24.1.1206) — Fejér III. l c. 31 і 32. Трапляють ся документи й без сього титулу, але розмірно дуже рідко — нпр. Fejér III. 1 с. 82.
5) Іпат. c. 480-1, Лавр. c. 404-5 (осїнь 1205). В хронольоґічних питаннях відсилаю до своєї Хронольоґії Гал.-волин. лїтоп.
6) „оже Ляхове идуть к Володимерю Ольговичемь в помочь” — Лавр. c. 406.
7) На се вказують слова лїтописи: „король же омирив Ляхы” (Лавр. c. 406).
8) Може не без впливу була і та обставина, що він був тїточним братом пок. Володимира галицького. Всеволод був братом жінки Ярослава Осмомисла, котру підтримували бояре в її спорі з чоловіком. Бачимо таким чином боротьбу кандидатур двох свояків старої династиї: Ярослава Всеволодовича і Володимира Ігоревича; обидві родини були замішані в боротьбу бояр з Ярославом Осмомислом.
9) Так представляєть ся історія сих кампанїй 1205-6 рр. з комбінації оповідань Галицької й Суздальської лїтописи (Іпат. c. 480-1, Лавр. c. 405-7). Детайлїчне, докладне оповіданнє Сузд. л. варте повного довіря; оповіданнє Галицької лїтописи, писане, очевидно, багато лїт пізнїйше, вповнї певне щоб так сказати в контурах рисунку, подекуди тратить перспективу, а знову подекуди проминає факти: так другий похід Ольговичів проминено зовсїм, а Романовичі тут тїкають у Володимир аж по тім нїби, як Галичане закликали Ігоревичів. Докладні відомости Суздальської лїтописи не дають місця сумнївам в сїй справі. Так само я не уважаю можливим покладати ся на слова (а властиво — на стилїзацію) Галицької лїтописи, що Кормильчичів закликали в Галич і вони розпочали аґітацію за Ігоревичами аж по першім поході Ольговичів. Дїйсний порядок подїй і хронольоґію дає Суздальська лїтопись, про її хронольоґію див. т. II с. 230 і Хронольоґія c. 8.
10) Нпр. Ждановъ — Pyccкій былевой эпосъ с. 511.
11) Іпат. c. 481-2; контекст („Володимеръ же” — по заклику Лєшка) вказує, по моєму, зовсїм виразно, що дїйсно був плян угорсько-польського походу на Галичину.