Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
Уран [uk] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Уран [uk]

Электронная книга - «Уран [uk]». Краткое содержание книги:

Життя прожити — не поле перейти… Та інколи прожити й рік не так легко людині, якщо вона лише вступає з юнацьких крій у життя, в широкий світ. На долю Платона Гайворона випало багато випробувань. Після смерті матері на його руках зосталися сестра і менший брат. Хвороба та життєві обставини стають на заваді сімейному щастю з коханою дівчиною Наталкою. Руйнуються плани і мрії, виношені в гарячій, неспокійній душі. Та Платон мужньо шукає своєї дороги в житті.
Любов. Якщо вона справжня, то завжди тяжка і складна. Відчула це на собі і Степка — дівчина горда, безкомпромісна. Обставини та час змінюють її характер, відкривають кращі сторони її натури. І тільки кохання Степки залишається незмінним.
«Уран» — друга частина дилогії, продовження роману «На білому світі». Це книга про наших сучасників, про проблеми села та про велику любов, без якої нема справжнього щастя людині, без якої була б біднішою і наша земля.
1 ... 21 22 23 24 25 26 27 28 29 ... 140
Перейти на страницу:

Людей зібралося біля хати Милентія, наче на толоку. Він, спітнілий, аж чорний від ганьби, скидав з горища одну за одною дошки.

— От злодюга!

— Весь рід осоромив, батька рідного...

— Батька не чіпай. Батько його під Берліном лежить.

— Роз'їлося на колгоспних хлібах та ще й краде, щоб ти світа божого не бачив!

— Та його з колгоспу треба вигнати...

Ляснула, вигинаючись, остання дошка, і Милентій зліз з горища, ніби спустився з Голгофи.

— Як же ви дійшли до такого, громадянине Лин? — запитав Макар Підігрітий.— Такий чоловік, шия хоч обіддя гни...

— Я — слабий,— промимрив Лин і почав кашляти.— Я собі... на труну дошки взяв,— бовкнув Милентій, бо йому стало себе дуже шкода.

— Навіщо? — перепитав Макар.

— На труну,— дурнувато повторив Лин.— Вмирати буду. Хай мене покарає божа сила, якщо брешу.

Божа сила не примусила себе довго чекати. Вона негайно втілилася в образ законної дружини Милентія Лина — Параски.

Параска, почувши ці слова Милентія, наче вітер, шугнула в хату і схопила історично перевірену зброю українських жінок — качалку. І не встиг, Милентій розжалобити колгоспний народ передсмертною сповіддю, як Параска огріла його качалкою по плечах. Щось у Милентієві загуло, і він похитнувся. Треба сказати, що Параска була дуже проворна молодиця, і качалка в її руках аж висвистувала.

Відомо з давніх-давен, що, орудуючи цією грізною зброєю, жінки не мовчали, а приказували, впливаючи таким чином не лише фізично, а й морально. Параска не відходила від традицій. Била й приказувала:

— А ти ж, чортова твоя душа, казав мені, що в лісі купив, щоб ти вже собі злидні купляв! А я ж тобі ще й допомагала, дурна, на горище витягати, щоб тебе за пупа тягло! А ти ж, ледацюго, забув, що у нас діти є, щоб ти забув день, в який на світ народився! А що ж тепер нам люди скажуть, та як я їм у вічі дивитися буду, щоб ти сонця ясного не бачив!

Дружинники відтягли Параску, бо Милентій уже не кричав, а стогнав.

— Оформляй мені розвода, Макаре! — кричала на все подвір'я Параска.— Бо я з ним одного шматка хліба їсти не буду!

— Думав труну зробити,— вперся, як чорт в церковну браму, Милентій.

— Тебе ж повісити треба,— виривалася з рук дружинників Параска.— Проти колгоспу пішов! Та без нього ж ми в торбами по світі ходили б!

Милентій журно подивився на односельчан, сів на дошки і гірко заплакав. На подвір'я насунулась пригнічена тиша. Тільки маленький Линок, нічого не розуміючи, шморгав носиком і тикав батькові в руки великого пирога з маком:

— На, тату, на, не плач... 

Ці будинки знають усі, хоча гони й не схожі один на одного: то високі модерні, то скромні двоповерхові, з просторими кабінетами або маленькими кімнатами. Біля них завжди ростуть квіти, і їхні двері широко відчинені для всіх. У кожному районному центрі стоять ці будинки зі скляними вивісками: «Районний Комітет Комуністичної партії України».

Сюди приходять люди з важливими державними справами і з власним горем, з добрими пропозиціями і зі скаргами. Тут відбуваються короткі ділові наради і довгі засідання. Бувають тут радісні дні і бувають такі, що якби стіни могли передавати настрій людей, які працюють у цих будинках, то вони були б сірі, і червоні, і чорні. У цих будинках мовби зібрані нерви всього району. В дні війни і в повоєнні роки, коли країна, стікаючи кров'ю, завойовувала перемогу і піднімалася з руїн, — їх називали штабами комуністів. Тепер їх називають мирно — просто райком.

У районах по всіх селах і підприємствах знають секретарів і завідуючих відділами і, звісно, інструкторів, людей, яких рідко можна застати в кабінетах. Вони завжди поміж людей. Сплять у дешевеньких готеликах або в хатах, їдять де й що доведеться. Треба — на них чекають люди.

Але в кожному райкомі є люди, які не мають власних кабінетів, не засідають на бюро, та райком без них — не райком. Технічні секретарки і завідувачі приймалень, скромні працівники оргвідділів, шофери і завгоспи, прибиральниці і кур'єри. Їхніми зусиллями підтримується ідеальний порядок у райкомах: чисті фіранки і квіти на вікнах, підстругані олівці й газована вода, машини, готові вдень, вночі, в хуртовину й грозу мчати куди треба, і, мабуть, настрій, який вони створюють для тих, хто приходить сюди.

Прокіп Минович Котушка — незмінний сторож і завгосп Косопільського райкому партії — переконаний у тому, що як тільки він піде на пенсію, то це буде величезною втратою для всіх. Адже недарма, коли він тільки натякнув про це Мостовому, той і слухати не захотів:

1 ... 21 22 23 24 25 26 27 28 29 ... 140
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)