Печера [Пещера - uk]

— Ні… Очевидно. Обробка даних… наперед сказати… то й призначте йому на сьому…

Паула з прикрістю дивилася на потворну петлю, що звисала з рукава її нового светра; тим часом незнайомець мовчки підійшов і став знімати з неї прищіпки та пластирі, швидко й спритно; вона була вражена, які в нього теплі руки, й боялася, що він почує від неї запах поту, — вона так змучилася в цьому кріслі, наче після бігу на довгу дистанцію…

— Уставайте.

Вона вчепилася за простягнуту долоню; в першу мить їй запаморочилась голова, через секунду вона із запізненням зрозуміла, що пора в туалет.

— Я… — вона розшукала під кріслом свою сумку, боязко покосилася на лисого Борка, потім на двері. — Мені б…

— Ходімо.

Кімната здавалася перевертнем — половину її було обставлено, мов шикарний кабінет, проте за напівпрозорою матовою фіранкою вгадувалися білі й нікельовані лиховісно-лікарняні обриси. Паула відчула тривогу; незнайомець приязно їй кивнув:

— Не любимо лікарів?

— А за що їх любити? — пробурмотіла Паула збентежено.

— Це як подивитися, — незнайомець усміхнувся. — Вас звати Паула Німробець. А я — Тритан Тодін… Просто Тритан. І я не лікар. Я експерт.

— Дуже приємно, — сказала Паула непевно.

Десять хвилин тому — в туалеті — вона облилася дезодорантом, навіть, здається, трохи перестаралася; вмилася, зачесалася, напудрилася й підфарбувала губи — усе з гарячковим поспіхом. І все одно розуміла, що вигляд має не найкращий. А який вигляд може мати жінка, якій три години морочили голову, а потім прилюдно обізвали дурною?!

Вона посовалася, вмощуючись у глибокому шкіряному кріслі, — міні-спідниця здавалась їй тепер особливо недоречною.

— Шкодуєте, що до нас прийшли?

Чоловік на ім’я Тритан ждав, очевидно, щирої відповіді.

Паула зітхнула:

— Шкодую.

Тритан усміхнувся знову:

— Наша провина… Моя провина.

— А до чого тут ви? — невпевнено спитала Паула.

Тритан сів за стіл, висунув шухляду:

— До того…

У руці його виявилась упаковка разових шприців: Паула сахнулася. Оце таке, з вогню та в полум’я…

— До того, — Тритан устав, виколупуючи з упаковки тонку довгу голку. — До того, що треба було заздалегідь припускати… Давайте руку.

Паула відсахнулась; Тритан засміявся, впіймав її за рукав светра, тицьнув голкою, спритно затяг назад постраждалу петлю, так, що від зіпсованого не лишилося й сліду:

— Ну от…

Паула долонею провела по рукаву. Навіть майстриня Стефана навряд чи зробила б краще.

— Ну от, — Тритан повернувся до стола, недбало впустив голку в пластмасовий кошик для сміття. — На жаль, перший ваш досвід роботи з нами виявився невдалий… І це майже трагічно, Пауло. Бо ви — дуже цінний працівник.

— Я не працівник, — гірко відказала Паула. — Я цей… піддослідний кролик. От…

— Ви більше не будете працювати з Борком, — сказав Тритан, і голос його став геть низький, зісковзнув на крайній для людини регістр.