Операція-відповідь
- Автор: Ардаматский Василий Иванович
- Год: 1961
- Язык: украинский
- Год: "Молодь
- Переводчик: В. Б. Рибка
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Операція-відповідь». Краткое содержание книги:
В пригодницькій повісті «Операція-відповідь» письменник розповідає про героїчну роботу радянських розвідників.
Події повісті розгортаються в післявоєнному Берліні. Західноберлінське радіо сповістило про втечу молодого радянського офіцера в Західний сектор Берліна. Як згодом з’ясувалося, радянський офіцер насправді був підступно викрадений американською розвідкою. Встановивши цей факт, радянська контррозвідка підготувала операцію-відповідь. Починаються небезпечні пригоди основного виконавця операції та його помічників.
Твір викриває підлі дії американських імперіалістів.
З цієї миті все моє життя ніби перевернулося. Я весь час думала про батька, мріяла, що ми житимемо разом: я сестра і він. Ці думки не давали мені спокою ні вдень ні вночі. А незабаром до мене прийшов ще один чоловік від батька. Він приніс його фотографію і знову гроші. Тепер я написала батькові довгого листа. Незабаром третій чоловік приніс мені відповідь од батька. Я впізнала його почерк. Таким самим почерком були написані всі його давні листи до мами. Ці листи я берегла і знала напам’ять. Батько писав, що найближчим часом ми побачимося.
І от якось біля бібліотеки мене зустрічає той чоловік, який приходив першого разу, і розповідає таке: батько вирішив остаточно порвати з Заходом і оселитися в Східній зоні. Але він боїться, що його тут запроторять у в’язницю, тому хоче спочатку довести тутешнім властям свою лояльність… Він думає зробити це за допомогою радянського офіцера, з яким я дружу. Так-так, батько знає про цю дружбу… Звідки? Невідомо.
В листі батько писав, що поки він може довіритися тільки цьому офіцерові. Він сподівається, що в ім’я дружби зі мною офіцер допоможе йому або відверто скаже, що допомога неможлива. Одним словом, батько просив зробити все, щоб він міг зустрітися з російським офіцером у моїй присутності. Я повірила в це.
Чоловік мене квапив, але весь час виходило так, що я була зайнята, а частіше зайнятий був Кованьков… Ні-ні! Про те, що така зустріч готується, Кованьков не знав. Не знав він цього і в той вечір, коли я запросила його погуляти по місту, хоч під час розмови по телефону поряд зі мною стояв новий посланець від батька.
Кованьков згодився погуляти. Посланець сказав: «Приходьте до Варшавського моста, там ви сядете в машину, яка відвезе вас на побачення з батьком». Мене і здивувало, і обрадувало, що в машині, яка до нас під’їхала, коли ми з Кованьковим стояли біля моста, з двох пасажирів один виявився моїм знайомим по спорту. Це був Арнольд Шокман. Я згадала, що останнім часом Арнольд, і особливо мій тренер Альма Гуц, весь час робили якісь таємничі натяки, ніби їм доведеться брати участь в улаштуванні мого щастя… Ні, другого чоловіка, який був у машині, я не знала. Я помітила тільки, що німецькою мовою він говорить погано…
Ми поїхали набережною. Коли від’їхали од моста метрів на п’ятсот, я раптом побачила, що Кованьков сповзає з сидіння. Відразу ж незнайомий чоловік накрив його попоною і звелів шоферові зупинитися. «Виходьте!» — гукнув він мені й Арнольду. Ми вилізли з машини. Незнайомий теж виліз, одвів нас убік і, звертаючись до мене, сказав: «Російський офіцер готував арешт твого батька. Ми вчасно це рознюхали. Ми, і твій батько особливо, рекомендуємо тобі мовчати. В нас досить твоїх листів з подяками за гроші, які ти одержала. Найкраще — сьогодні ж їдь у Франкфурт до сестри. Вона, до речі, дуже хвора». Потім він сказав Арнольдові кілька слів, яких я не розчула, сів у машину, і вона помчала назад до Варшавського моста. От і все, що я знаю…
Звичайно, з Арнольдом я говорила — точніше, він говорив зі мною. Я взагалі була така приголомшена, що слова не могла вимовити. Арнольд зупинив таксі і одвіз мене додому. Доки ми їхали, він без кінця нашіптував мені на вухо, що наш порятунок тільки в одному: мовчати, що б там не було. Ми, мовляв, нічого не знаємо, і край. Я мушу сказати, що Арнольд теж був наляканий і дуже схвильований…
Так, я поїхала у Франкфурт тієї ж ночі першим же поїздом.
Сестра лежить у лікарні, і головний лікар каже, що її справи дуже погані… Ні, крім головного лікаря, я ні з ким не розмовляла. Він завжди буває, коли я приходжу в лікарню, сам проводить мене до сестри, а потім до воріт… Ні, в сестри хороший вигляд.
20
Зігмунд Лісовський призначив Посельській побачення в букіністичній крамничці, розміщеній у під’їзді розбитого під час війни будинку. Посельська навіть не одразу натрапила на неї. Вивіска на вузеньких дверях була не більшою за аркуш з учнівського зошита.
В крамниці тхнуло мишами і столярним клеєм. Усю ліву, скошену сходами стіну займали стелажі з книгами. В задній стіні були низенькі двері, завішені сукняною гардиною. Звідти вийшов, наче спеціально підібраний за розміром дверей, кругленький коротун у засмальцьованому синьому комбінезоні.