Операція-відповідь
- Автор: Ардаматский Василий Иванович
- Год: 1961
- Язык: украинский
- Год: "Молодь
- Переводчик: В. Б. Рибка
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Операція-відповідь». Краткое содержание книги:
В пригодницькій повісті «Операція-відповідь» письменник розповідає про героїчну роботу радянських розвідників.
Події повісті розгортаються в післявоєнному Берліні. Західноберлінське радіо сповістило про втечу молодого радянського офіцера в Західний сектор Берліна. Як згодом з’ясувалося, радянський офіцер насправді був підступно викрадений американською розвідкою. Встановивши цей факт, радянська контррозвідка підготувала операцію-відповідь. Починаються небезпечні пригоди основного виконавця операції та його помічників.
Твір викриває підлі дії американських імперіалістів.
18
У Франкфурт Суботін поїхав не сам. У вагоні напроти нього сидів капітан Радчук, який помітно нервував. його попросили теж поїхати, бо тільки він один серед співробітників Кованькова знав Ренату Целлер. У Франкфурті він мав, якщо буде потрібно, допомогти Суботіну познайомитися з Ренатою.
Одного незатишного осіннього ранку під гучні склепіння франкфуртського вокзалу з поїзда зійшло пасажирів десять. Разом з ними, намагаючись не привертати до себе уваги, вийшли Радчук з Суботіним.
Лікарню, в якій лежала сестра Ренати, вони знайшли швидко. Суботін пішов у місцеве управління державної безпеки, а Радчук чекав на нього в маленькому кафе проти лікарні. Крім Радчука, в кафе відвідувачів не було. Дві дівчини-офіціантки в кутку за прилавком щебетали про щось своє. Вони насторожено поглядали на похмурого юнака, що сидів за чашкою непочатого кофе.
Радчук неуважно спостерігав крізь вікно життя вулиці. І небо, і вулиця були заштриховані сірою імлою дрібного дощу. Коли проходив трамвай, чутливий дзвінок на дверях кафе тихенько деренчав.
«Невже Рената Целлер — ворог?» — багато разів запитував себе Радчук. Вірити в це не хотілося. Тим часом усе, що розповів йому Суботін, було більш ніж підозріле.
Дзвінок дзвякнув гучно і рішуче. В кафе зайшла дівчина в дощовику. Вона відкинула на спину капюшон… Радчук завмер. Це була Рената Целлер. Назустріч їй з-за прилавка вибігла офіціантка.
— Здрастуйте! А ми думали, ви сьогодні вже не прийдете. Вирішили, що ваша сестра одужала, — весело щебетала офіціантка. — Ви ж завжди заходите рівно о дев’ятій… Як здоров’я сестри? Ви візьмете як завжди?
— Так-так, — нетерпляче відповіла Рената. — Термос кофе і три свіжі булочки. Сестрі дуже подобаються ваші булочки.
— Можете почекати п’ять хвилин?.. Буде готове свіже кофе. Сядьте.
Рената поклала сумку на прилавок і сіла за столик.
Радчук не знав, що йому робити. Суботін, як на зло, ніби крізь землю провалився.
Рената подивилась у люстерко, попудрила ніс, потім глянула на свій годинник і перевела погляд на великий електричний годинник, який висів біля входу. Радчук бачив усе це краєчком ока. Потім вона окинула кафе невидющим поглядом. Раптом очі її розширились, і дівчина зробила мимовільний рух, ніби хотіла тікати. Вона побачила і впізнала Радчука. Метушливо застебнувши гудзики, дівчина підвелася і повільно підійшла до Радчука.
— Здрастуйте. Я не помилилась?
— Ні, ви не помилились, — неприязно відповів Радчук. Він не вмів приховувати свої почуття.
— Здрастуйте, капітане.
Радчук мовчав і, не підводячись, впритул, зло дивився на Ренату.
Обличчя її помітно зблідло; незграбно, боком вона знову сіла на стілець.
— Я знаю, що ви думаєте, — тихо сказала Рената і після довгої паузи додала: — Але ви не знаєте… нічого не знаєте.
Радчук мовчав.
У цю мить задзеленчав дзвоник, і в кафе ввійшов Суботін. Він швидко підійшов до столу.
— Це Рената Целлер, — голосно сказав Радчук. На обличчі Суботіна не здригнувся жоден мускул.
— Твоя знайома? — весело спитав він і подав руку Ренаті. — Сергій. Дозвольте сісти?
Суботін сів і втупився в Ренату. Вона сиділа в тій самій позі, опустивши очі.
— Ви що, посварилися? — швидко спитав Суботін.
Радчук і Рената мовчали. Дівчата-офіціантки з цікавістю спостерігали те, що відбувалося за столиком.
— Товариші, я не винна, — тихо промовила Рената. — Майже не винна…
Веселість враз злетіла з обличчя Суботіна. Він зрозумів, що гра не потрібна.
— Я все розповім вам, усе…