Дика енергія. Лана [Дикая энергия. Лана - uk]

— Слимаки. У нас система оповіщення — ми завжди знаємо, що хтось заліз вище вісімдесятого. Спустишся, візьмеш його, почнеш розпитувати, чого не живеться. Очиці бігають: сил нема… набридло все… нудно… страшно… Цілковитий інфантилізм. Істероїди ювенільні. Але по що прийшов — те й отримуй. А наше гніздо не займай. Чого до нас лізти?

Перепілка вкладає дітей спати. У гнізді незвична тиша: вдень тут гамірно. Особливо відтоді, як хлопчик змайстрував собі — за моїм прикладом — барабан.

Ми сидимо за столом з Алексом і Лесем. Лесь читає розповідь Алекса по губах. Киває, згоджуючись. Його пальці у безперервному русі: нечутно вистукують щось на краю стола.

— Клуб треба відновлювати, — каже Алекс. — А то в мене депресія намічається.

Жилавий, вкритий рубцями Алекс обожнює читати книжки з психіатрії. У нього під дахом вежі ціла бібліотека.

— У поліцейських енергогодина об одинадцятій тридцять, о дванадцятій вони вже на посту. — Мавр хижо усміхається. — Нічого. Вони у нас пострибають… Так? — Він дивиться на мене. Його очі, зазвичай жорсткі, теплішають.

Мені несолодко було в перші дні після тієї пам’ятної вечірки. Не було сил. Здавалося, все, помираю без енергії…

І Мавр, і Алекс, і Ліфтер, і Перепілка, й Лесь сиділи зі мною цілими днями. Ні на секунду не залишали саму.

— Ти — синтетик?! — кричав Алекс, витріщивши налиті кров’ю очі. — Поглянь, що ти наробила! Адже це твоя робота, твоє світло, ти нас усіх запалила, розумієш? У тобі більше енергії, ніж в усіх нас, разом узятих! Тільки повір у себе!

Та найдужче в ті дні мені допоміг глухонімий Лесь. Він сідав навпроти, і ми розмовляли, передаючи одне одному барабан; виявляється, ритмом можна сказати те, чого словами не передаси.

Від нього я дізналася, що ніколи раніше прожектори на Зламаній Вежі не світили так яскраво. Вони, траплялося, ледь-ледь засвічувалися, коли енергетичний ритуал проходив особливо успішно. Ніхто не знав і не міг передбачити, що ці старі напівживі прожектори здатні світити з такою силою.

Він, Лесь, одразу зрозумів, що я можу. Щойно я застрибнула на барабан і ми зустрілися очима. І почалася наша розмова… Ось як зараз.

Лесь не чує — нічого. Але він дуже добре відчуває вібрацію. Всім тілом. Усією шкірою відчуває ритм. Тому став барабанщиком.

Я проводжу з Лесем багато годин. З ним легко. Він розуміє і підхоплює ритм. Він дивовижний співрозмовник.

Складніше з Маврикієм-Стахом. Він узагалі складна людина, по-моєму надто жорстока. Але до мене у нього особливе ставлення.

— Мавре, — запитую якось, — якщо людина вирішила відмовитися від енергогодини…

— Синтетик.

— Добре. Якщо синтетик наважився відмовитись від енергогодини і прийшов у клуб на дванадцяту… Це означає, що ця людина більше не синтетик?

— Два варіанти. Або вона дика. Або труп.

— Отже… не всі здатні підзарядитися від ритуалу?