Таємничий лицар
- Автор: Мартин Джордж Рэймонд Ричард
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Переводчик: Вячеслав Леонідович Бродовий
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Таємничий лицар». Краткое содержание книги:
В порядку експерименту, слідом за першими двома, третя повість значно адаптована у мовному та побутовому відношенні до наших східноєвропейських теренів. Багато географічних назв, титулів, елементів державності та побуту, ба навіть імен набули цілком українського звучання, подекуди — колориту прилеглих країн, а всілякі «сери» та «лорди» геть зникли з тексту.
Повість публікувалася у складі антологій, тому обкладинка взята зі створеного за нею коміксу.
Машталір, що пробігав мимо, розповів йому, де найближчий колодязь. Саме там він знайшов Кайла-Кота за тихою розмовою з Майнардом Бросквином. Пан Кайл щулився з розпачу, але розправив плечі, коли побачив Дунка.
— Пане Дункане? Ми чули, що ви мертві або помираєте.
Дунк потер скроні.
— Якби ж то. Шкодую, що не помер.
— Мені добре знайоме це почуття, — зітхнув пан Кайл. — Князь Крестав не упізнав мене. Коли я розповів, як робив йому першого меча, він витріщився на мене, мов на божевільного. А тоді сказав, що у Лихомості немає місця для такого немічного бійця, яким я себе показав.
Кіт гірко засміявся.
— Але мій обладунок та зброю він забрав. І коня теж. Що я тепер маю робити?
Дунк не мав для нього відповіді. Аби найнятися панцирним слугою, треба мати принаймні панцира, а в кінній дружині не послужиш без коня.
— Знайдете іншого коня, — мовив Дунк, витягаючи цебро. — У Семицарстві повно коней. Якийсь князь чи пан узброїть вас для служби.
Він склав долоні кухликом, зачерпнув води, випив.
— Якийсь пан. Еге ж. Є хтось на думці? Я не такий молодий та міцний, як ви. І не такий високий. Здоровані завжди потрібні на всякій службі. Наприклад, пан Маслоплав любить величеньких лицарів. Гляньте хоча б на отого Тома Гедля. Бачили його у ділі? Геть усіх зносить з коней. До речі, малий Вогнепала теж не пасе задніх. Як і Скрипаль. От якби ж це він мене вибив. Він не бере викупів. Каже, йому не треба нічого, крім драконячого яйця… і дружби переможених ворогів. Він справжній цвіт лицарства.
Майнард Бросквин реготнув.
— Радше справжня скрипка лицарства. Та він налагоджує скрипку на буремний лад, і нам незле було б забратися звідси, поки не почалася музика.
— Навіть викупу не бере? — перепитав Дунк. — Яка шляхетність.
— Шляхетно поводитися легко, як маєш повну калитку золота, — зазначив пан Майнард. — Тут є повчальний урок, якщо ви маєте чуття, аби його зрозуміти, пане Дункане. Ще не запізно вам поїхати.
— Поїхати? Куди?
Пан Майнард знизав плечима.
— Куди завгодно. До Зимосічі, Перелітку, Асшаю коло Тіні. Байдуже, аби не лишатися тут. Беріть коня, обладунок і тікайте через потерну. Вас не шукатимуть. Слимакові треба думати про наступний герць, а решта люду очей не зводить з турнірного поля.
Півудара серця Дунк боровся зі спокусою. Маючи зброю та коня, він ще залишався таким-сяким лицарем. Без них — ставав жебраком. «Величеньким на зріст, але жебраком.» Проте його лицарія тепер належала панові Утору. Так само, як і Грім. «Краще жити жебраком, аніж злодієм.» Він народився у Блошиному Подолі, бігав там з Тхором, Рафом та Книшем, але старий врятував його з того життя. Він знав, що відповів би пан Арлан з Грошодубу на заохочення Бросквина. Але пан Арлан помер, тому Дунк відповів за нього.
— Навіть заплотний лицар має свою честь.
— Ви радше помрете з честю чи житимете заплямованим? Та ні, відповіді не треба, я сам її знаю. Беріть хлопця і тікайте, лицарю шибениці. Поки ваш герб не став вашою ж долею.
Дунк раптом вибухнув питаннями.
— Звідки вам знати про мою долю? Ви що, теж бачите сни, як Ян Скрипаль? Що ви знаєте про Яйка?
— Я знаю, що яйцям краще самим не лізти на сковорідку, — відповів Бросквин. — В Білостін’ї для хлопчика погане повітря.
— Які ваші власні успіхи на герці, пане? — запитав Дунк.
— О ні, я на поле навіть не потикався — мені-бо випали погані прикмети. Як гадаєте, хто забере собі драконяче яйце?
«Авжеж не я», подумав Дунк, а вголос мовив:
— То відає Седмиця. А я — ні.
— Спробуйте вгадати, пане. Маєте-бо два ока.
Дунк поміркував хвильку.
— Скрипаль?
— Влучно. Чи не поясните, як дійшли такої думки?
— Та просто… Маю передчуття.
— Я теж, — погодився Майнард Бросквин. — Погане передчуття щодо будь-якого чоловіка чи хлопчика, який здуру заступить шлях Скрипалеві.
XII
Яйк вичісував Грома коло їхнього намету, але очі його гуляли деінде. «Тяжко малий переживає мою поразку».
— Годі, — покликав Дунк. — Ще трохи, і Грім стане лисіший за тебе.
— Пане?! — Яйк аж гребінця впустив. — Я знав, пане, що якомусь дурному слимакові не стане сили вас убити!
І охопив лицаря обома руками.
Дунк зісмикнув з хлопцевої голови солом’яного бриля і припасував до своєї.
— Маестер казав, що ти втік з моїм обладунком.
Яйк обурено забрав бриля назад.