Забуте вбивство
- Автор: Кристи Агата
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Книжковий клуб "Клуб сімейного дозвілля"
- ISBN: 978-966-14-0581-2 (укр.)
- Переводчик: Віктор Шовкун
- Жанр: Классические детективы
Электронная книга - «Забуте вбивство». Краткое содержание книги:
Я запідозрив, що їхні стосунки з Геленою складаються не дуже добре, але він ніколи про це не згадував, а мені не хотілося ставити такі запитання. Кульмінація настала тоді, коли він прийшов у мій дім одного вечора — то була п'ятниця; пам'ятаю, я щойно повернувся з лікарні й побачив, що він чекає на мене в кімнаті для консультацій; він був там уже чверть години. Коли я увійшов, він подивився на мене й сказав: «Я вбив Гелену».
Протягом якоїсь миті я не знав, що думати. Він говорив так спокійно, з такою холодною незворушністю. Я сказав: «Ви маєте на увазі, що бачили ще один такий сон?» — «Це вже не сон, — відповів він. — Це правда. Вона лежить там задушена. Я її задушив».
Потім він сказав цілком холодно й розважливо: «Вам краще піти зі мною в мій дім. Потім ви зателефонуєте в поліцію прямо звідти».
Я не знав, що й думати. Ми сіли в машину й поїхали туди. У будинку було тихо й темно. Ми піднялися до спальні.
— До спальні? — втрутилася Ґвенда тоном глибокого подиву.
Доктор Кеннеді здавався злегка здивованим.
— Атож, до спальні, бо саме там нібито все й відбулося. Та коли ми туди увійшли, то, звичайно, там не було нічого! Жодна мертва жінка не лежала на ліжку. Не було ніякого безладу — навіть ковдра не була зім'ята. Усе, що з ним сталося, було чистою галюцинацією.
— Але що сказав мій батько?
— Він, звичайно, наполягав на своїй історії. Він щиро вірив у її правдивість, розумієте? Я дав йому заспокійливі ліки, переконав його їх прийняти й поклав його на канапу у кімнаті для перевдягань. Потім оглянув дім. У кошику для використаного паперу, що стояв у вітальні, я знайшов пожмакану цидулку від Гелени. Її зміст був цілком очевидним. Вона там написала приблизно такі слова: «Це мій прощальний лист. Пробач мені, але наш шлюб був помилкою від самого початку. Я їду геть із чоловіком, тим єдиним, кого справді кохаю. Пробач мені, якщо можеш. Гелена»
Не було сумніву, що Келвін увійшов, прочитав її записку, пішов нагору, пережив глибоке психічне потрясіння, а потім прийшов до мене, переконаний у тому, що вбив Гелену.
Потім я допитав покоївку. Того дня вона мала вільний вечір і повернулася пізно. Я повів її в кімнату Гелени, і там вона переглянула одяг Гелени тощо. Усе було цілком ясно. Гелена спакувала валізу й сумку й забрала їх із собою. Я обшукав весь дім, але не знайшов нічого незвичайного — безперечно, жодного сліду задушеної жінки.
Уранці я мав великий клопіт із Келвіном, але до нього нарешті дійшло, що то була галюцинація — чи, принаймні, він мені так сказав і погодився лягти до приватної лікарні, щоб підлікуватися.
Через тиждень, як я вам уже казав, я одержав листа від Гелени. Вона вкинула його до поштової скриньки в Біаріці, але написала в ньому, що їде до Іспанії. Я мав переказати Келвінові, що вона не хоче розлучення. Вона рекомендувала йому забути її якнайскоріше.
Я показав того листа Келвіну. Він не сказав майже нічого. Він був заклопотаний своїми планами. Зателефонував до родичів своєї першої дружини, які жили в Новій Зеландії, і попросив їх забрати дитину. Улаштував усі свої справи, а потім записався до дуже гарної приватної психіатричної клініки й погодився відбути курс належного лікування. Проте воно йому не допомогло. Він помер через два роки. Я можу дати вам адресу тієї клініки. Вона в Норфолку. Її теперішній директор був тоді молодим лікарем, що там працював, і він, безперечно, зможе розповісти вам усі подробиці про лікування вашого батька.
Ґвенда запитала:
— Але потім ви одержали від своєї сестри ще одного листа, так?
— О, так. Вона написала мені з Флоренції й дала адресу поштової скриньки, куди я міг надсилати їй листи «до запитання», на ім'я «міс Кеннеді». Вона написала, що з її боку, мабуть, несправедливо не давати Келвінові розлучення — хоч їй самій воно й не потрібне. Якби він хотів розлучитися і я їй про це повідомив, то вона надіслала б йому всі необхідні документи. Я показав її листа Келвіну. Він відразу сказав, що не має наміру вимагати розлучення. Я їй про це написав. Відтоді я більше нічого про неї не чув. Я не знаю, де вона мешкає, я навіть не знаю, жива вона чи мертва. Ось чому мене зацікавило ваше оголошення і я сподівався, що ви маєте якісь відомості про неї.
Він лагідно додав:
— Мені дуже шкода, Ґвенні, що так усе сталося. Але ви повинні знати, як воно було. Мені лишається тільки пошкодувати, що ви розворушили цю історію.