Зоряний єгер
- Автор: Темкин Григорий Евгеньевич
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Електронна книга "КОМПАС"
- Переводчик: Віталій Геник
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Зоряний єгер». Краткое содержание книги:
Під час обльоту нововідкритої планети Кайобланко космонавти роблять вимушену посадку в океан. Там вони виявляють кораловий атол, у якому починають відбуватися дивні й незбагненні речі…
Це сюжети деяких із творів російського фантаста Г. Тьомкіна, що представлені в цій книжці.
— … У так званому нуль-просторі за мізерний час вдається долати немислимі відстані, — глибокодумно промовляв Сааді. — Гіперкосмос суб’єктивно існує лише за світловим порогом, коли поняття швидкості втрачає сенс, а космос — зміст…
Усі посміхнулися. Й Аніта також. Вона це робила часто. Немов сонячні зайчики розліталися по кают-компанії, і кожному чоловікові здавалося, що Аніта посміхається саме йому.
Годину опісля команда зібралася в басейні. Купатися не поспішали, розсілися в шезлонги під кварцовим «сонцем», доброзичливо перекидаючись фразами, придивляючись одне до одного.
Всі зодягли купальні костюми. Лише Сааді вийшов у шовковому халаті, підперезаному поясом з китицями. Масграйв подумав було, що Сааді соромиться своєї повноти, але пізніше, коли той скинув халат, переконався, що контактолог складений як важкоатлет, — дебело, масивно, не без пухкості, але з вражаючою міццю. Альберто Тоцці, навпаки, був по-юначому стрункий, гінкий і не так широкий у плечах, як вузький у талії. Він підтяг свій шезлонг до Аніти й тепер сидів поряд, ніби ненавмисно торкаючись її плечем. Олена Бурцен влаштувалася осторонь від усіх, але при цьому уважно й непомітно поглядала то на чоловіка, то на Аніту. Фелікс, здавалося, дрімав, ні на кого не звертаючи уваги.
Наче відчувши відповідну мить, Бурцен підвівся. І всі також устали, немов чекали його команди. Ця готовність іти слідком за старшим, яку вчасно вловив Бурцен, утішила Масграйва. «Грамотно будує дисципліну, — схвально подумав він. — З таким керівником політ проходитиме без нервувань».
У басейні, забувши про субординацію, всі почали дуріти, хлюпатися. Аніта, не звертаючи уваги на Тоцці, що всюди її супроводжував, підпливла до командира.
— Здається, ви виросли на березі океану? — відзначив Бурцен.
Замість відповіді Аніта глибоко вдихнула, видихнула, ще кілька разів вдихнула й видихнула, зсунула плечі, мовби вичавлюючи з легенів повітря, і раптом занурилася у воду. Декілька митей — і Аніта завмерла на дні басейну. Крізь зеленкувату воду важко було розгледіти вираз її обличчя, але поза — розкинуті руки, витягнуті ноги — свідчила про повне розслаблення її тіла.
— Затримка дихання, — сказав Сааді.
— На видиху, — додав Тоцці, стурбовано вдивляючись у воду.
Бурцен подивився на хронометр і нічого не сказав. Масграйв про всяк випадок також відзначив час: довго вона так пролежить? Напевно, довго, інакше не бралася б.
— Скільки? — не витримав першим Альберто.
— Дві двадцять, — відповів Бурцен.
— Та заспокойтеся ви, — обурилася бортовий лікар, — звичайне аутогенне тренування. Пролежить ще хвилину й випірне.
— Вона не ворушиться, — сказав Тоцці, і всі знову тривожно подивилися на дно басейну.
— Три тридцять п’ять, — ні до кого не звертаючись, промовив Бурцен.
— Дурниці, — не втрималася його дружина, — Аніта знайома з технікою пірнання. Я бачила, як вона готувалася. Якщо «замкнешся» за всіма правилами, можна пролежати хвилин сім. Це так елементарно!
Не дослухавши дружину, Бурцен пірнув у воду, підхопив Аніту й за допомогою Альберто виніс її на борт.
— Ви мене чуєте? — Бурцен підвів дівчину, обнявши її круглі засмаглі плечі, і, немов обпечена дотиком, Аніта розплющила очі.
— … Скільки? — промовила вона ледь хрипким голосом.
— Три хвилини сорок.
— Чому так мало? — щиро засмутилася вона й тут збагнула, що її навмисно витягнули з води. — Це ви мене рятували? — запитала вона Бурцена.
— Ми всі дуже злякалися, — відповів той збентежено, продовжуючи підтримувати її за плечі.
— Далебі, не варто було, — Аніта встала, поправила волосся. — Я вмію пірнати. Можу пробути під водою сім з половиною хвилин. Адже я виросла на березі океану. Але все одно спасибі — мене ще ніколи не рятували…