Овернський клірик
- Автор: Валентинов Андрей
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Год: «Гамазин»
- ISBN: 978-966-2938-47-0
- Жанр: Исторические детективы
Электронная книга - «Овернський клірик». Краткое содержание книги:
Розв'язка роману «Овернський клірик» здатна здивувати навіть завзятих любителів фантастики, бо віртуозно виписаний містично-детективний сюжет історик за фахом Андрій Валентинов майстерно доповнив історичним тлом. Тож можемо вас запевнити — ця безпрограшна комбінація безсумнівно припаде до смаку кожному, хто тримає в руках цю книгу!
Але я стримався. У замку Ту давно господарює мій молодший брат, з яким ми ніколи не мирилися, та й що робити під рідним дахом?
Я не був там надто довго, й стіни родинного замку видадуться мені склепінням усипальні. Мене забули — і шкода, що я нічого не забув…
І от Тулуза, звідки кийком кинути до Пам’є. Але перш ніж їхати до передгір’їв Піренеїв, слід було дещо з’ясувати в столиці графства. Хтозна, чи не звідси тягнеться павутиння, в якому заплуталися мирні мешканці Артигата?
Щоб братові Петру життя не здалося надто легким, я змусив його після трапези прочитати вдячну молитву, причому вголос і виразно.
Помітивши помилку — прямо скажемо, не суттєву, — я звелів прочитати молитву ще тричі, а потім — так само вголос — провідміняти слово, що ніяк не давалося йому. Трохи задовольнивши своє почуття справедливості, я вирішив зайнятися братом Ансельмом, щоб той не навчав наївного нормандця того, чого не треба, але нахабний парубійко випередив мене, поцікавившись нашими подальшими планами.
— Брате мій! — відповів я, розмірковуючи, чим би спантеличити зайве життєрадісного Ансельма. — План ваш полягає в тому, щоби смиренно — чуєте! — смиренно виконувати накази отців ваших духовних.
— Істинно так, отче Гільйоме, — хлопець лицемірно зітхнув. — І нехай буде вихованець, немов труп, у руках вихователя…[18]
Мене пересмикнуло.
— Брате Ансельме, де ви почули таку мерзоту?
На його обличчі з’явилася крива усмішка:
— У Римі, отче Гільйоме. Від одного іспанського кардинала. Він був дуже незадоволений браком шанобливості до отців духовних… До речі, графа немає в Тулузі.
Напевно, вигляд я мав досить ошелешений, оскільки негідник Ансельм знов усміхнувся, цього разу своєю звичайною усмішкою, й пояснив:
— Я почув це біля воріт, поки ми чекали, коли відчинять. Один вартовий сказав іншому… Граф два дні як виїхав на полювання, його чекають не скоро.
У хлопця виявився гострий слух і до того ж уміння вчасно вставити потрібне слово. А взагалі-то міг сказати й одразу, розумник!
— Справді немає, — підтримав Ансельма нормандець. — Я на ринку довідатися… довідався. Мені це сказала… торговець худобою…
— Сказав торговець худобою, — виправив я, вдавши, що нічого не помітив. — Отже, Його Світлості немає в місті.
— Ви підете до архієпископа? — стиха поцікавився Ансельм.
Отець Сугерій, людина завбачлива, спорядив мене листом не лише до графа, але й до Його Преосвященства, але я несамохіть задумався.
— Архієпископ Рене — не та людина, до якої варто…
— Брате Ансельме! — я застережливо підняв руку. — Я, здається, вже просив вас не висловлювати подібні судження про князів Церкви…
— Гріх мій, отче Гільйоме… Ви, звісно ж, маєте рацію. Монсеньйор Рене — пастир, відомий усьому світові своєю непідкупністю, небажанням наближати своїх родичів до керування єпархією й, головне, любов’ю до ближнього свого.
— Ну от і добре! — здивувався П’єр, вловивши якусь невідповідність у словах і тоні, яким вони були вимовлені. — Бо я чув, що він із цими… отроковицями…
Я насилу стримався, щоб не схопити їх обох за вуха. Втім, мені самому випадало чути про монсеньйора Рене й дещо гірше.
— Непідкупність Його Преосвященства, — обережно почав я, — на жаль, мало чим відрізняється від непідкупності інших, досить гідних ієреїв. Його родичі… На жаль, і це зустрічається часто…
— А! — з розумінням кивнув П’єр. — Ця, як її? Содомія!
Ансельм кліпнув і, не стримавшись, звалився на траву, задихаючись від реготу.
П’єр, не зрозумівши, що сталося, витріщив очі на італійця, який корчився в конвульсіях, а потім здивовано повернувся до мене.
— Не содомія, а симонія, брате Петре, — пояснив я якомога спокійніше. — Від імені Симона Мага, котрий намагався купити в Апостолів Духа Святого. А содомія — від назви міста…
— Ну, отож-бо… — розгубився нормандець. — Я думати… думав, що вони в Содомі цим і займалися…
— Не треба! — вичавив із себе Ансельм, марно намагаючись підвестися. — Помру!
Новий напад сміху перекинув його на траву.
— А чим вони в Содомі займалися? — почав був П’єр, але мені довелося зупинити його законну цікавість, щоб не погубити достойного брата Ансельма остаточно. Відсміявшись, той, нарешті, знову набув вертикального положення й довго витирав сльози.
— Отже, про Його Преосвященство, — продовжив я. — На жаль, його… кгм… любов до ближнього справді добре відома. Більш того, відомо й інше…
— Що він таємний катар, — уже без будь-якого сміху зауважив Ансельм.
18
Надалі — одне із правил єзуїтів.