Овернський клірик

Я послав брата Петра на ринок по харчі — й одразу ж збагнув, що припустився помилки. Звісно, на зелені та рибі він знається, але ще при в’їзді в Тулузу ми вирішили купити глечик гарного вина, щоб, як скромно висловлюються в Сен-Дені, прочистити горло від дорожньої куряви. Щодо П’єрової запопадливості я не мав сумнівів, так само як і щодо того, що на тулузькому ринку можна купити вино найкращих виноградників Окситанії. Та звідки ж нормандцеві знати, яке вино гарне, а яке — ні? Уявляю, що вони там п’ють біля Руана! Тутешнім торговцям тільки-но дай відчути слабину — миттю обдурять, хай ти хоч сам архієпископ.

Ми із братом Ансельмом розмістилися неподалік від ринку, де місцеві селяни вивантажували підводи й, присівши на якісь мармурові уламки, що вже встигли врости в землю, з нетерпінням очікували П’єра. Певна річ, можна було завітати до найближчого шинку, але відлякували бруд і запах цибулі, що переслідували нас від самісінької Луари. Без цибулі в Окситанії не готують, по-моєму, навіть знаменитого медового напою. Іноді до запаху цибулі додається аромат часнику — і тоді повітря Окситанії стає воістину цілющим.

— Ет! — нарешті не витримав я. — Треба було самому йти!

— Даруйте, отче Гільйоме, — відгукнувся Ансельм найбезневиннішим голосом. — Брат Петро чудово знається на цибулі…

Я мало не вдавився, оскільки на цибулю вже дивитися не міг, а вдихати її аромат — тим паче.

— Якщо він принесе цибулю, брате Ансельме, і якщо вино виявиться паскудним, я накладу на вас покуту — сім цибулин на день упереміш із читанням «Світильника».