Страшні історії
- Автор: Кокотюха Андрей Анатольевич
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Год: Грані-Т
- ISBN: 978-966-465-113-1 978-966-465-153-7
- Жанр: Детское действие
Электронная книга - «Страшні історії». Краткое содержание книги:
Довго шукати не довелося. На Черненка Білан налетів майже відразу. Фанатівських кепок у його руках уже не було, він махав комусь, і навіть у сутінках, що дедалі густішали, Максим побачив, як світилося його обличчя.
— Усе нормально, хлопці сіли, — сказав він Біланові так, наче нічого не сталося. — Почекаємо трошки — і за ними.
Але тут просто в них на очах почало відбуватися щось неймовірне.
Відігнавши від автобусних дверей останніх юних любителів сучасної музики, керівники фестивалю дружно зайшли в салони. Двері зачинилися. Автобуси повільно рушили, швидко розчинившись в уже густих сутінках.
Не змовляючись, Денис і Максим кинулися навздогін. На ходу вони кричали: «Стійте!», але навіть якби їх хтось і почув, автобуси все одно б не зупинилися: той, у якому сюди прибули вони разом із «Гуртом Тіни», рухався у голові невеличкої колони. Ті, хто окупував останній автобус, не знали Білана і Черненка в обличчя.
— Гей, ви! — почувся раптом розгніваний дівчачий голос.
Хлопці зупинилися. До них підбігла засапана Оксана-Тіна. Коси розтріпані, фірмової кепки на голові в неї теж не було.
— А ти чого тут? — запитав Максим.
— Вас шукала, ненормальні! — розлючено крикнула вона. — Сашко сказав, що ви не сіли в автобус. Тут підійшов якийсь незнайомий хлопчина з кепкою, каже — ви кудись у бік Шешорів подалися. Ну, я за вами…
— А твоя кепочка де? — поцікавився Денис.
— Дівчинка одна попросила… З Вижниці… Я вирішила так її в автобус провести…
Черненко не стримався — пирхнув. Білан теж посміхнувся. Надто вже схожими виявилися ситуації.
— Ясно, — підсумував він. — План спрацював. У темряві й гармидері кількість людей порахували просто по кепках. Наші промовчали, бо нас підвести не хотіли. Вирішили — ми і так прорвемося. Тим більше, завжди приємно обдурити всіх і протягнути з собою нелегальних фанатів…
— Ти мораль зібрався читати? — насупився Денис.
— Пізно вже мораль читати. В усіх сенсах пізно. Бачите — ніч настає. Мені тільки цікаво, Черненку, чому ті твої хороші донецькі хлопці Оксані збрехали? Ми ж не ходили в бік села. Жарти в них такі, чи що?
— Я з ними розберуся, — буркнув Денис. — Хай тільки знайду. Тепер, розумнику, думай, що нам далі робити.
Глава 6
Загублені в дощі
Попереджала мама — ночі в горах холодні.
Але Білан навіть уявити не міг, наскільки. Тим більше не уявляв, що особисто в цьому переконається.
Стало зовсім темно. Максим був у светрі з каптуром, і то він ловив дрижаки. Не кажучи вже про Оксану: хоч і прихопила вона з собою курточку з плащової тканини, він холоду така одежина не рятувала. Цокотіння Оксаниних зубів, здавалося, скоро почне віддавати в горах луною. Черненкові якщо і було холодно, він, як справжній супермен, цього не показував.
— Повертаємося до Шешор, — запропонувала Оксана. — Там до когось напросимося переночувати, пояснимо ситуацію. Аби ще подзвонити…
— Запросто! — вигукнув Максим, витяг із кишені телефон, натиснув на кнопочку, засвітлюючи віконечко монітора і малесенький ліхтарик.
Та відразу ж розчаровано промовив:
— От чорт! Покриття немає!
Справді — стільниковий зв’язок зник. Зробивши кілька кроків уперед, Білан переконався: вони опинилися в якомусь зачарованому колі.
Він знову чортихнувся.
— Ти того… Обережно з чортом, — попередила з темряви Оксана. — Я чула, тут це не прийнято. Можна справді біду накликати. Давайте просто повернемося ближче до людей. Може, у самих Шешорах телефон таки запрацює. Ні — до завтра доживемо, а там якось…
Її пропозиція мала сенс. Якби не Черненко, вони б так і зробили. Та в Дениса щодо цього була своя думка, і на чужу хлопцеві було абсолютно начхати, принаймні зараз.
— Кажеш, з чортом обережніше? — просичав він. — Біду накличемо? Я точно знаю, хто біду вже собі накликав. Наші донецькі друзі, чорт би їх забрав!
— Знову! — дорікнула Оксана. — Обережніше з язиком, хлопці, дуже вас прошу!
— Не знаю, що вони собі там придумали, — Денис таки не слухав її. — Зате я вже все придумав. Тут тридцять кілометрів, слабаки! До ранку не чекатиму — просто зараз наших нових друзів знайду і хай вони мені пояснять, для чого було так усіх підставляти!