Не сподівайтеся позбутися книжок

Ж.-К.К.: Також варто усвідомлювати, що у великих традиційних культурах немає культу великих творців. Потужні митці могли висловлюватися «без підпису». Зокрема вони творили, не вважаючи себе творцями.

У.Е.: Також у них може не бути культури інновації, що властива саме Заходу. Є культури, де амбіцією митців є точне відтворення декоративних мотивів і передання успадкованих знань своїм учням. Якщо в такому мистецтві і є варіації, то ви їх не вловите. Під час подорожі до Австралії я дуже переймався досвідом життя аборигенів — не тих, які нині майже вимерли від алкоголю та цивілізації, а тих, які жили на цих землях іще до появи людей із Заходу. І що ж вони робили? У величезній австралійській пустелі ці кочівники — а вони були кочівниками — продовжували дослідження по колу. Вечорами вони ловили ящірку чи змію на вечерю, а вранці знову вирушали в дорогу. Якби вони, замість руху по колу, рухалися би по прямій, то дійшли б до моря, де на них чекав би розкішний бенкет. У кожному разі, і сьогодні, і вчора їхнє мистецтво — це кола, що певною мірою нагадують нам абстрактний живопис, дуже красивий, до речі. І одного дня під час цієї подорожі ми прийшли до резервації — там була християнська церква та святий отець. Він показав нам велику мозаїку в глибині будівлі, де, звісно ж, були кола. Отець розповів, що ці кола, на думку аборигенів, зображують Страсті Христові, але він не міг пояснити чому. Мій син-підліток, який не мав великого релігійного виховання, порахував, що кіл всього чотирнадцять. Це, безперечно, чотирнадцять подій Хресної дороги.

Хресна дорога була ними зображена як своєрідний вічний рух по колу із чотирнадцятьма точками подій. Вони не могли відірватися від властивих своїй уяві мотивів. Проте в цій традиції повторення була і певна новизна. Але спробуймо не фантазувати надміру. Повернуся до бароко. Ми вже пояснили, чому не було бароко у Франції, сказавши, що встановилася монархія і що центральна влада була дуже сильною, і ця влада могла ідентифікуватися лише з класицизмом. Звісно, з тих самих причин не було великих поетичних відкриттів у період з кінця XVII століття до XVIII століття. Велич Франції потребувала певної дисципліни, антиномічної до мистецького життя.

Ж.-К.К.: Ми майже могли би сказати, що період найбільшого блиску Франції — це тоді, коли вона відмовилася від поезії. І тут вона лишилася майже без емоцій, без голосу. В цей самий момент Німеччина має революцію руху «Буря і натиск». Іноді я запитую себе, чи немає у сучасної влади, — яку представляють такі люди, як Берлусконі чи Саркозі, котрі вихваляються тим, що не читають, — певної ностальгії за часами, коли нахабні голоси замовкли і коли влада була лише прозаїчною. Наш президент, здається, має якусь природну антипатію до «Принцеси Клевської». Чоловік, який поспішає і не бачить користі в такому читанні, але повертається до цієї теми з тривожною наполегливістю. Уявімо всіх авторів, яких ми могли би поставити поруч із Мадам де Лафайєт у цій глибокій ямі, в довгому мовчанні непотрібних. До речі, ви не згадали про Короля-Сонця в Італії.