Не сподівайтеся позбутися книжок

Ж.-К.К.: Творчі течії часто народжуються в маленьких групах знайомих між собою людей, які в певний момент поділяли однакові бажання. Вони — майже друзі. Всі сюрреалісти, яких я знав особисто, розповідали, що відчували поклик вирушати в Париж після Першої світової війни. Ман Рей приїхав зі Сполучених Штатів Америки, Макс Ернст — з Німеччини, Бунюель і Далі — з Іспанії, Бенжамін Пере — з Тулузи, всі вони приїхали, аби в Парижі зустріти собі подібних, тих, із ким вони згодом винайдуть нові образи та мови. Такий само феномен — покоління бітників, французька «Нова Хвиля», італійські режисери, що зустрілись у Римі, та багато інших. Так було навіть з іранськими поетами ХІІ-ХІІІ століть, що поставали посеред нічого. Мені би хотілося назвати цих чудових поетів на ім’я Аттар, Румі, Сааді, Гафіз, Омар Хайям. Всі вони були між собою знайомі, всі вони визнавали те, про що ви щойно говорили, — вплив попередників. Згодом несподівано умови змінилися, натхнення всохло, групи декілька разів розпадалися, розпорошились і спільна робота закінчилася. У випадку Ірану велику роль відіграло вторгнення монголів.

У.Е.: Я пам’ятаю чудову книжку Аллана Чепмена, де він змалював, як у Оксфорді XVII століття навколо Королівського Товариства почався неймовірний розвиток фізичних наук у зв’язку з присутністю першочергових учених, які всі впливали один на одного. Тридцять років потому все закінчилося. Такий самий досвід мав Кембрідж із математикою на початку XX століття.

Ж.-К.К.: В цьому сенсі ізольований геній видається немислимим. Поети «Плеяди» Ронсар, дю Белле, Маро — всі вони дружили. Те ж саме було і з французькими письменниками доби Класицизму. Мольєр, Расін, Корнель, Буало між собою були знайомі, настільки, що навіть подейкували — не без ноток абсурду — що Корнель писав п’єси замість Мольєра. Великі російські романісти листувалися між собою та зі своїми французькими колегами — наприклад, Тургенєв і Флобер. Якщо автор не хоче стати жертвою фільтра, то йому варто мати союзників, входити в групи, не бути ізольованим.

У.Е.: Загадка Шекспіра походить саме з нерозуміння, як простий актор зміг народити такий геніальний доробок. Доходить до версій, що театр Шекспіра міг бути написаний Френсісом Беконом. Але ні. Шекспір не був ізольованим. Він жив у середовищі освічених людей, поміж поетами єлизаветинської доби.

Ж.-К.К.: І ось запитання, відповіді на яке я не маю. Чому певна епоха обирає собі якусь одну мистецьку мову, нехтуючи іншими? Живопис і архітектура в Італії доби Відродження, поезія в Англії XVI століття, театр у Франції XVII століття, потім філософія, роман в Росії та Франції наступного століття тощо. Я постійно запитую себе, що міг би зробити Бунюель, якби не існувало кіно. Також часто згадую одне із категоричних суджень Франсуа Трюффо: «Немає англійського кіно, немає французького театру». Так, ніби театр — англійський, а кіно — французьке. Це надто спрощене бачення.