Поки Бог спить
- Автор: Подволоцький Андрій
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-966-343-684-5
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Поки Бог спить». Краткое содержание книги:
Язичник Данько Гостомислович, силоміць навернений у християнську віру, з єдиним Богом у душі прожив життя, провіщене йому в юнацькі роки таємничим незнайомцем. Чесний, хоробрий, завжди готовий на ризик заради справедливості, Данько пройшов шлях від простого селянина до лицаря.
На схилі віку він гине, не облишивши в жорстокій битві своїх синів, передавши їм свою безмежну любов до рідної землі…
— А що ж син його, князь Андрій? Кажуть, у вірі він кріпко стояв, бо й прозвали його Боголюбським, — подав хтось голос.
— О, та то стерво було згірш за батька. Знаю… Сам бачив! Ще княжичем приїхав був Андрій Юрійович у Київ помолитися. І винесли попи софіївські йому ікону з ликом Божим. А ікона не проста, візантійської роботи, оздоблена золотом та коштовним камінням. Упав наш Андрійко на коліна і ну тую ікону цілувати. Всі аж розчулились — он як Бога любить. А потім — ґвалт! Цей падлюка княжич кілька камінчиків коштовних з ікони відкусив! Ну, звичайно, татусь тоді ганьбу цю до поголосу не довів, але Андрійка з того часу так і прозвали — Боголюбським.[39]
Князь Андрій лихим та лютим виявився без міри. Не простив киянам того глуму. І дев'ятнадцять років тому наказав сплюндрувати Київ, вирізати всіх мешканців, не жаліючи ні ченців, ні жінок, ні немовлят. Мене на той час у Києві не було, а були там моя жона і діточок двоє…[40]
Мирослав на мить замовкає, міцно стиснувши у долоні руків'я меча. Молодь приголомшена. Очі блищать гнівом.
— Та як же це! — вибухнув хтось із галичан. Вони вдома звикли крутити своїми князями як ся схочуть. Навіть Ярослав Осьмомисл без згоди бояр не міг взяти собі жону. А тут таке свавілля! Переяславці та чернігівці чухають потилиці і соромляться глянути один одному у вічі. Кияни несвідомо тримають руки на мечах — у кожній родині пам'ятають про той страшний день.
У Конрада з'явилась божевільна думка: а що, як ці несамовиті повернуть корабель на північ і помчать мститися за давні кривди? О майн Гот!
Але Мирослав продовжує:
— За свої гріхи дістав Андрійко смерть страшну та жахливу. Заколот проти нього очолив боярин Яким Кучка, його шурин. Хоч і родич був князю, але хтів мстити за кров вітця свого, вбитого за княжим наказом… Убійників було чоловік з десять: сам Яким, його брат Петро, ключник Анбал, боярин Мойзович та ще декілька вельмож. Увірвалися вночі у ложницю княжу, там його, беззбройного, і порішили. А що убійники були п’яні, то в темряві закололи одного зі своїх. Над тілом князя заколотники познущалися і голе викинули на їжу псам. Але якийсь Кузьма, родом із Києва, зжалівся над небіжчиком, загорнув тіло у килим та й відніс до церкви.
По всьому князівству Суздальському, як дізналися люди про смерть князя Андрія, то кинулися палити палаци князівські та боярські хороми. І вельми раділи смерті цього аспида.
Та недовго раділи заколотники і бунтівники. Наслідував стіл володимирський брат Андріїв, Всеволод. Тихцем розправився він із ворогами, а Кучковичів за його велінням усіх зашили у мішки та втопили у озері Пловучім, біля стольного града Володимира. Кажуть, що тіла їхні і донині там плавають, а коли настане Божий суд, виберуться утоплені з мішків і підуть свідчити на своїх катів.
— Свят, свят, — перехрестився хтось.
Конрад вже не став дослуховувати розмову руських…
Розділ 11
У «ДРУЗІВ»
І бачив я іншу звірину, що виходила з землі…