Поки Бог спить
- Автор: Подволоцький Андрій
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-966-343-684-5
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Поки Бог спить». Краткое содержание книги:
Язичник Данько Гостомислович, силоміць навернений у християнську віру, з єдиним Богом у душі прожив життя, провіщене йому в юнацькі роки таємничим незнайомцем. Чесний, хоробрий, завжди готовий на ризик заради справедливості, Данько пройшов шлях від простого селянина до лицаря.
На схилі віку він гине, не облишивши в жорстокій битві своїх синів, передавши їм свою безмежну любов до рідної землі…
— Яз радістю виконаю доручення Храму! — Конрад не вагався жодної миті.
— Ось так повинен відповідати справжній тамплієр! Тепер слухайте уважно. Через три дні до князівства Антіохія відходить корабель купця Никифора. Це наша людина, він усіляко вам сприятиме. Вже у самій Антіохії ви звернетесь до пріора Ульріха, він дасть вам останні вказівки та надійних провідників, — абат бере Конрада за руку і вкладає в його долоню перстень-печатку із зображенням хреста та півмісяця. — Це ваша перепустка, а водночас й оберіг у мандрах. До речі, на цьому самому кораблі пливтиме і Гастон де Брієн, довірена особа Раймунда.
— Що він тут робив? — здивувався Конрад.
— Вербував найманців для війська свого сюзерена. Цього разу він зупинив свій вибір на воїнах руського князя Рослафа Галіційського.
— Русішен швайне! Як можна довіряти таким дикунам? Воістину, якщо Бог хоче когось покарати, він забере у нього розум.
Абат заперечливо похитав головою.
— Це мудра політика. Ще римські імператори набирали особисту охорону з диких германців.
— «Диких»? Шановний фамільяр, напевно, забув, що я належу саме до цих «дикунів»? — від слів Конрада війнуло холодом. Брат Алоїзіо заспокійливо поклав йому руку на плече.
— Не ображайтесь, брате. Всі ми сини одного ордену Храму і нам чужі племінні забобони. Ми знаємо істину і маємо мету, гідну подиву. Краще спробуйте свяченої води життя з нашого монастиря. — Простягнув чашу. Конрад зробив ковток.
— Та це ж вино!
Абат змовницьки посміхнувся: мовляв, ніщо нам не чуже.
— Родоське. Міцне. Ін віно верітас,[35] казали давні римляни і мали рацію. — Алоїзіо взяв до рук чашу. — Тож вип'ємо за успіх у нашій безнадійній справі! — І голосно засміявся.
Розділ 10
НА КОРАБЛІ