Країна снігу (збірка)
- Автор: Кавабата Ясунари
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-4459-4
- Переводчик: Іван Петрович Дзюб
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Країна снігу (збірка)». Краткое содержание книги:
До збірки увійшли оповідання «Танцівниця з Ідзу», яке стало першим літературним успіхом письменника, та повісті «Країна снігу» і «Тисяча журавлів», які належать до найвідоміших творів Кавабати та неодноразово відмічалися літературними преміями та нагородами.
Сімамура наддав ходи. Він, охочий до гірських мандрів, впадав у блаженний настрій і мимоволі квапився, як тільки перед ним виринали гори. Йому, схильному до мрійливості, не вірилося, що вікно з вечірнім краєвидом і дзеркало із сніговим тлом — витвори людських рук. Для нього вони були часткою природи й водночас посланцями якогось далекого світу.
Навіть кімната, з якої Сімамура оце вийшов, здавалось, належала тому далекому світові.
У полоні тих дивних відчуттів Сімамура добрався до вершини пагорба й там зустрів масажистку. Немов шукаючи в неї порятунку, він спитав:
— Чи не могли б ви зробити мені масаж?
Масажистка, затиснувши бамбукову палицю під пахвою, правою рукою вийняла з-за обі кишеньковий годинник із кришкою, а пальцями лівої обмацала циферблат.
— За двадцять п’ять третя. О пів на четверту я маю бути в будинку навпроти залізничної станції. Та, гадаю, не біда, якщо трохи спізнюся.
— Дивно, як ви взнаєте час по тому годиннику!
— Він без скельця, і я намацую стрілки.
— То ви відчуваєте цифри на дотик?
— Ні, не відчуваю. — Вона ще раз вийняла трохи завеликий як для жінки срібний годинник і пояснила: — Ось тут — дванадцята година, там — шоста, а посередині — третя. Я визначаю час досить точно. Можу помилитися на одну хвилину, але на дві — в жодному разі.
— Он як… А як же ви ходите крутою дорогою? Не падаєте?
— Коли дощ, по мене приходить донька. Увечері я обслуговую людей тільки в селі, а на пагорб не піднімаюся. Готельні покоївки кепкують: мовляв, чоловік мене не пускає.
— А діти у вас великі?
— Старшій уже дванадцять, — відповіла жінка; вони саме заходили в готель.
Якийсь час, поки масажистка працювала, в номері панувала мовчанка. Та ось здалеку долинув звук сямісена.
— Цікаво, хто це?
— Хіба по звучанню сямісена ви вгадуєте, котра гейша грає?
— Часом вгадаю, а часом і ні… А ви, бачу, живете в достатку, бо тіло у вас м’яке й ніжне.
— Що, гладкий?
— Хіба що є невеличкий жирок на шиї… А так ви в міру гладкий. І саке, видно, не п’єте.
— Як же це ви вгадали?
— У мене ще троє клієнтів з точнісінько такою фігурою, як ваша.
— Нічого особливого в цій фігурі я не бачу.
— Чогось мені здається — як людина не п’є, то й не буває по-справжньому веселою, ніякої приємної згадки не лишається…
— Ваш чоловік, певно, п’є?
— Аж занадто.
— Хто ж це грає? А сямісен нікудишньо звучить.
— Ага…
— А ви вмієте грати?
— Вмію. З дев’яти років навчалась, та як вийшла заміж, не брала його і в руки. Вже років п’ятнадцять.
«Мабуть, сліпі видаються молодшими, ніж є насправді», — майнуло в голові Сімамури.
— Коли музику вивчаєш змалку, вона довго не забувається. Правда?
— Атож… Але руки мої вже не ті — придатні лише до масажу… А от слух ще добрий. Тому й хвилююся, як зачую гру на сямісені. Наче вертаюсь у молодість. — Масажистка прислухалась. — Здається, Фумі-тян з готелю «Ідзуцуя». Найлегше вгадати тих, хто грає добре або погано.
— А хто ж тут грає добре?
— От хоч би Кома-тян. Ще зовсім молода, але останнім часом її гра стала майстерною.
— Он як…
— А ви її знаєте? Я сказала «майстерною», але не забувайте, що в нас і вимоги до музиканта невисокі.
— Ні, я її не знаю. Я тільки знаю сина вчительки — їхав з ним вечірнім поїздом.
— То він уже видужав?
— Здається, ні.
— Невже? А Комако через нього стала гейшею. Він довго хворів, лежав у лікарні, тож вона йому висилала на лікування гроші, але що з того?
— А хто йому Комако?
— Кажуть, вони були заручені. Тому й вибивалася із сил, аби йому допомогти.
— І це правда?
— Та начебто правда. Але напевне не знаю. Кажу те, що від людей чула.
Почути від масажистки якусь плітку про гейшу з готелю на мінеральних джерелах — звична річ. Та цього разу новина приголомшила Сімамуру. Вся ця історія з Комако — як вона нібито заради нареченого стала гейшею — здалася йому настільки сентиментальною, що не хотілося й вірити. Можливо, причиною тому було незнання того, що штовхнуло на це Комако.
Сімамура сподівався більше дізнатися про стосунки Комако з хворим, але як на те, масажистка замовкла.
Отже, Комако була заручена з цим хлопцем, Йоко — теперішня його любов, а його самого жде смерть… Сімамурі знову згадалися слова «марна праця». Те, що Комако не порушила слова, даного при заручинах, навіть продавала свою дівочу честь, щоб оплатити лікування нареченого, — хіба це не марна праця?