Дитя песиголовців
- Автор: Пузий Владимир Константинович
- Серия: Сезон Киновари #2
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: АССА
- ISBN: 978-617-7670-23-9
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Дитя песиголовців». Краткое содержание книги:
— Звісно ж, не кладовище. Якщо комусь спаде на думку навідатися сюди після восьмої, це на його власний розсуд. Ані Гіппель, ані міська влада не витрачали б кошти на те, щоб урятувати життя двох-трьох самовпевнених дурників. Взагалі, — додав батько, — якби не Гіппель, усе закінчилося б набагато гірше. Якби він вчасно не здогадався, не почав сперечатися із мером, не вклався би в огорожу, не домовився з єгерями… я не знаю, що зараз було б із Ортинськом. Вони ж збиралися звозити сюди всіх: і місцевих, і тих, хто з інших міст, — просто тому, що ми поряд із кордоном. Всіх, хто, як я, побував у Кіноварі. Але ті начебто-сни, які бачу я і подібні до мене… від них мало шкоди. А як би вони вчинили із живими, коли зметикували би, через кого на вулицях вночі відбувається те, що відбувається?
— Та камон, — сказала Марта бадьорим голосом. — Це вже жахливчики чистої води, у дусі того, про що старі на лавочках пліткують. Що б вони зробили? Ну, зобов’язали б приймати снодійне, щоб без сновидінь, напевно ж є такі пігулки. Чи зобов’язали б родичів учасно будити.
Батько кивнув, наче погоджуючись. До виходу було вже рукою подати, Марта бачила будиночок сторожа і трьох кресальних собак біля брами. Собаки лежали нерухомо, наче кам’яні статуї, тільки тремтіли вивалені з пащек язики.
— Ти не пам’ятаєш, — сказав батько, — але ще до того, як почали працювати фабрики добрив, багато міст страждали від нашестя бродячих псів. Боротися із ними, взагалі-то, можна було двома способами. Стерилізувати чи відстрілювати. Здогадуєшся, який спосіб завжди обирала влада в будь-якому місті? І знаєш, чому?
Марта мовчала.
— Якщо можна зробити щось із меншими зусиллями й витратами, ніхто не обиратиме складніший шлях. Принаймні без серйозних для того причин. Розумієш?
Не вірю, хотіла сказати Марта. Собаки — це собаки, а люди — люди. Ніхто б не чинив такого!..
Але це був поганий аргумент. Огидний. Тому що собаки беззахисніші за людей. Тому що приймати такі правила гри, погоджуватися на таке порівняння — вже сам по собі негідний, ганебний крок.
Замість цього вона спитала:
— А ти? Хай там уже інші, мертві й не дуже, — ясно, чому вони тут. Але ти не повинен. У тебе є дім. Зрештою, що ти можеш зробити супроти відірваних голів, супроти бомб та велетенських їжаків?..
Він не відповів. Просто махнув рукою собакам, щоб пропустили, — і всі троє підвелися, мовчки відійшли вбік. Батько зняв з пояса ключ, повернув у замку.
— І все-таки, — не здавалася Марта. — Ти один — що ти можеш?!
Він, здається, хотів був відповісти, але саме зараз — вчасно, чого вже там! — по той бік брами з’явився Стефан-Миколай. Стеф привітався, батько відповів йому коротким кивком, потім розвернувся до Марти.
— Якщо, — сказав, — це так важливо, гаразд. Я зателефоную і домовимося, сходимо до твого Штоца. Обіцяю.
Перш ніж вона встигла сказати хоч слово, він уже клацнув замком, розвернувся і попростував алейкою назад, до своїх проклятущих склепів, до людей, що спали у них, живі та мертві, й до того, що приходило у цей світ із їхніх снів. Собаки цього разу побігли слідом за батьком.
Наче, подумала вона, щось почули чи відчули.
— Вибач, що спізнився, — кашлянув Стеф. — Скоро чемпіонат, обговорювали, хто поїде.
— Та не страшно, — відповіла Марта. — Все ок. Ми тут поспілкувалися поки. А то, знаєш, сто років по-людськи не розмовляли.
Розділ 5
Жага до знань
Куди йде нормальна старшокласниця в неділю зранку? До подружок. До репетитора. На які-небудь танці-гітару-малювання. В ідеалі — взагалі нікуди не йде, а відсипається за весь навчальний тиждень.
Авжеж, розкатала губу, подумала Марта. День такий сонячний, і взагалі, немає в тебе часу на сон. Втомилася вчора? То сьогодні он відпочинеш, із книжкою.
Місто з вікна маршрутки здавалося сонним і благосним. Наче не було тієї вистави на Трьох Голів, і прямої її трансляції по місцевому каналу теж не було. Життя тривало, все за заведеним порядком. І не існувало причин, з яких достойні, законослухняні мешканці Ортинська мали б тривожитися, — от просто жоднісінької.
Бібліотека імені старшого судейського радника майстра Дроссельмейєра знаходилася за кілька кварталів від Трьох Голів, але Марта якось проморгала ту мить, коли в просвітах між будинками промайнула і щезла площа. Та хай уже, сказала вона собі, поміст напевно вже розібрали, а тих, у клітках, відвезли. Хто лишить воєнних злочинців — вони ж злочинці, правда? — отак, посеред міста? Не забивай собі голову. В сенсі — цим хоча б не забивай.