Революційна доба в Україні (1917–1920 роки): логіка пізнання, історичні постаті, ключові епізоди
- Автор: Солдатенко Валерій Федорович
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Парламентське вид-во
- ISBN: 978-966-611-773-4
- Жанр: История
Электронная книга - «Революційна доба в Україні (1917–1920 роки): логіка пізнання, історичні постаті, ключові епізоди». Краткое содержание книги:
Для науковців, викладачів, студентів, усіх, хто цікавиться і вивчає історію України.
Вітчизняні науковці в такій атмосфері часом погоджуються з пропонованими підходами, часом же, підхоплюючи мотиви їх генеральної фабули, урізноманітнюють аргументи за рахунок «включення» регіонального погляду, здебільшого через долучення до загальної картини національних чинників. Зокрема, це стосується праць С. Кульчицького1092.
Безумовно, свій внесок в осягнення суті й результатів революції 1917 р. намагаються внести й сили, які вважають себе її прямими спадкоємцями і принциповими послідовниками. Поряд з проявами неподоланого догматизму, ідеологічної інерції дедалі активніше заявляють про себе ті дослідники, які, не кидаючись у крайнощі, вдумливо реагують на розвиток історіографії, світової революціології. А відтак публікації по суті нової генерації фахівців з лівополітичного табору (скажімо із Загальноросійської громадської організації «Російські вчені соціалістичної орієнтації») виглядають вдалим синтезом багатодесятилітніх теоретичних надбань і новітніх досягнень1093. Мабуть варто погодитися з одним із наріжних висновків: «Жовтнева революція знаменувала собою початок нової історії, історії боротьби й існування капіталізму й соціалізму. У всесвітньо-історичному процесі виявилася нова соціальна й політична якість… Жовтнева революція була не стільки революцією руйнування, скільки революцією будівництва…»1094.
Цілком у руслі довготривалих прагнень (і відповідних зусиль) щодо цементування державності знаходяться й наступні міркування: «Велич Жовтневої революції в тому, що разом зі створенням політичних передумов для соціалістичних перетворень вона водночас запобігла сповзанню країни в прірву завдяки розв’язанню життєво важливих завдань. Вдалося зробити, здавалось би, неможливе: встановити сильну державну владу й забезпечити умови для подолання глибокої й затяжної кризи»1095.
Заслуговують на увагу й публікації суспільно-політичного й аналітичного журналу «Альтернативы», редколегія якого ставить собі за мету налагодження діалогу між вченими й активістами, які поділяють соціалістичні ідеї. Виваженістю оцінок, продуманістю суспільних характеристик відзначається, зокрема, вміщена у виданні заява 16 вчених — докторів наук різних галузей суспільствознавства і одного відомого драматурга (М. Шатрова) під прикметною назвою «Жовтень для нас, Росії і всього світу»1096, яка з’явилася напередодні 90-ліття революції.
Прикладом сказаному можуть бути гнучко скориговані на сучасне бачення проблем слова: «Жовтень був кульмінацією Великої російської соціальної революції ХХ століття. Її лідерами стали революційні соціал-демократи, які раніше за інших усвідомили потреби і прагнення простих людей, ті найгостріші проблеми, вирішення яких потребувало російське суспільство на рубежі віків. Головну роль серед них, звичайно, зіграли Володимир Ульянов-Ленін і його найближчі соратники.
Ніхто з вождів Жовтня не був безгрішним. Але невірно як обожнювати, так і демонізувати їх. Злісні наклепи, що на них сьогодні зводяться, не мають під собою реальної основи. Нікому, крім своїх революційних ідеалів, вони не служили. Жодні земні спокуси, на кшталт грошей та інших атрибутів обивательського благополуччя для них не мали значення. Своє життя вони міряли найвищою міркою беззавітного служіння свободі і щастю пригноблених і обездолених»1097.
Цікаво, що документ знайшов достатньо широкий відгук серед інтелектуалів (з Канади, Угорщини, Греції, Франції, Румунії, Польщі, природно — Росії), які запропонували цілу низку конструктивних міркувань — доповнень, узагальнень, частину з яких редколегія опублікувала1098. Теоретичні набутки авторського активу журналу «Альтернативы» (О. Бузгаліна, Б. Славіна, А. Колганова, С. Дзарасова, М. Воєйкова, Л. Булавки та ін.), гадається, мають обов’язково враховуватися при оцінці стану сучасної революціології. І важливо це зовсім не з делікатного розрахунку якоюсь мірою урівноважити ситуацію в дискусійному морі. Справа в тому, що означений напрям продукує глибоко іманентну самій природі наукового пошуку тенденцію: не здаючи кон’юнктурно очевидних позицій щодо принципової оцінки досягнень, здобутків, зумовлених революційною творчістю, водночас з самою високою вимогою критичності аналізуються недоліки, прорахунки, помилки, зовсім не замовчуються, а дуже жорстко кваліфікуються дії, що обернулися величезними втратами. Перед нами спроба всебічного, органічного, синтетичного підходу до неоднолінійних, неодномірних явищ і процесів. Тобто створюється можливість наближення до істини, відходу від практики тлумачення досвіду на чию б то не було догоду.