Принц Ґаллії
- Автор: Авраменко Олег Евгеньевич, Авраменко Валентин
- Язык: украинский
- Жанр: Альтернативная история
Электронная книга - «Принц Ґаллії». Краткое содержание книги:
Водночас на сторінках книги в неявному вигляді присутній фантастичний елемент. Це не чаклуни з драконами, не прибульці з інших світів і навіть не гості з майбутнього, що прагнуть змінити власне минуле. Фантастика лежить у самій основі сюжету, в тому самому історичному тлі. У «Принці Галії» витвором авторської уяви є не лише окремі персонажі і ситуації, а вся історія середньовічної Європи з часів падіння Риму до середини XV сторіччя, коли відбуваються зображені в романі події. Автор пропонує читачеві свій погляд на наше минуле, але не намагається ні в чому переконати його, а просто радить розглянути інші можливості історичного розвитку і самому вирішити, що ми втратили, а що навпаки — виграли від того, що історія повернулася саме так, а не якось інакше.
Любонька ствердно кивнула і, всупереч Філіповим запевненням, густо зашарілася.
— Це вже непогано, — сказала Марґарита. — А в ліжку спостерігаються якісь зміни? Чи вона й досі…
— Припини, кузино! — різко промовила Бланка; погляд її спохмурнів. — Яка ж ти безсоромна! Тебе не повинно обходити, що ми робимо в ліжку, затям. І вже тим більше ти не повинна питати про це Філіпа, зрозуміло? Тут ні до чого моє нібито святенництво, просто є речі, про які слід мовчати навіть у колі близьких друзів…
— З делікатності, певна річ.
— Так, з делікатності. Не годиться обговорювати на людях те… те найпотаємніше, що є надбанням лише двох людей. Мені завжди здавалося, що ти дуже стурбована цим, але по-моєму це вже занадто — встромляти свого довгого носа в чуже ліжко. Врахуй: ще одне слово, і я піду.
— Я згоден з Бланкою, — підтримав її Філіп. — Як це не сумно, кузино, але в такому разі я також буду змушений піти.
— Ну що ж, — зітхнула Марґарита. — Раз ви не хочете говорити про кохання, поговорімо про смерть.
— Про чию?
— Про смерть французького короля та його старшого сина, про чию ж іще.
Бланка здивовано підвела брови:
— Що ти таке кажеш?!
— А хіба ви нічого не чули?
— Ні, принцесо, анічогісінько, — відповів украй вражений Філіп. — А що сталося? Нещасний випадок?
Марґарита стиха мугикнула:
— Це радше щасливий випадок. Філіп-Авґуст Третій з його авантюрними хрестовими походами був справжнім лихом для Франції — але Філіп де Пуатьє став би її погибеллю. На мою думку, Господь врешті зглянувся на нещасну країну.
— І все ж, що трапилося?
— Подробиць я не знаю. Про них розпитаєте в Тібальда. Вчора до нього прибув спеціальний кур’єр від ґрафа д’Артуа… Ну, ось! — констатувала вона, спрямувавши свій погляд у протилежний кінець кімнати; тон її вмить став неприязним. — Дурня тільки згадай.
Філіп озирнувся й побачив ґрафа Шампанського, який щойно ввійшов до вітальні. Поза будь-яким сумнівом, він розчув останні слова Марґарити.
— Вельми потішений, пані, що ви такої високої думки про мою скромну особу, — незворушно промовив він, підійшовши ближче. Відтак по-дружньому вклонився Філіпові та Бланці: — Вітаю вас, принце, принцесо. Вибачайте, що мої перші слова були звернені не до вас. — Тібальд сів у вільне крісло і знову заговорив: — А ще я радий, що ви не довго залишалися в боргу. — Він демонстративно обмацав свою голову. — Ріжки вже прорізалися. Правда, поки вони ще маленькі, та незабаром та-ак розростуться!… Ви не підкажете, моя люба, в кого з ваших придворних дам найрогатіший чоловік? Я неодмінно битимуся з ним на першому ж турнірі — далебі, це буде схоже на бій оленів-самців у шлюбну пору!
Філіп і Бланка весело пирхнули. А Марґарита всміхнулася:
— Браво, любий муже, бравісімо! Я не сумнівалася, що ви поставитесь до цього філософськи і з властивим вам почуттям гумору. А що до вашого вірогідного супротивника на турнірі, то безперечним лідером по темпу зростання рогів є Ґабріель де Шеверні — якщо, звісно, зраду дружини з жінками можна розцінювати як подружню зраду… — Усмішка сповзла з її лиця, і воно спохмурніло. — Ах, Матільда, Матільда! Маленька, дурненька Матільда!…
— Це твоя провина, Марґарито, — жорстко сказала Бланка. — Цілком твоя. Я попереджала тебе, що ти губиш Матільду, наполягаючи на її шлюбі з паном де Шеверні. Але ти не слухала мене, ще й Етьєна під’юджувала: мовляв, завдяки цьому він підніметься по ієрархічній драбині відразу на кілька ступенів вище, стане родичем ґрафа Капсірського і вже не вважатиметься вискочкою. Радій тепер, ти досягла свого! Можеш додати до своєї колекції ще дві покалічені твоїми стараннями долі.
Марґарита важко зітхнула.
— Не сип мені сіль на рану, Бланко, — з гіркотою промовила вона. — Я сама розумію, що вчинила дурницю. Я проклинаю себе за це. Та хіба ж я могла передбачити…
— Ти мусила це передбачити! Навіть я — а я не так добре, як ти, знаю Матільду, — і то я боялася, що цим все закінчиться.
— Мабуть, тому, — в’їдливо спиталася Марґарита, — що останні кілька ночей перед її весіллям ви з нею провели в одному ліжку?
Філіп і Тібальд хотіли були втрутитися в їхню розмову, щоб уникнути подальших ускладнень, але, поглянувши на Бланку, передумали. Вираз її обличчя був спокійним і навіть лагідним, без найменшої тіні збентеження чи розгубленості.