Принц Ґаллії
- Автор: Авраменко Олег Евгеньевич, Авраменко Валентин
- Язык: украинский
- Жанр: Альтернативная история
Электронная книга - «Принц Ґаллії». Краткое содержание книги:
Водночас на сторінках книги в неявному вигляді присутній фантастичний елемент. Це не чаклуни з драконами, не прибульці з інших світів і навіть не гості з майбутнього, що прагнуть змінити власне минуле. Фантастика лежить у самій основі сюжету, в тому самому історичному тлі. У «Принці Галії» витвором авторської уяви є не лише окремі персонажі і ситуації, а вся історія середньовічної Європи з часів падіння Риму до середини XV сторіччя, коли відбуваються зображені в романі події. Автор пропонує читачеві свій погляд на наше минуле, але не намагається ні в чому переконати його, а просто радить розглянути інші можливості історичного розвитку і самому вирішити, що ми втратили, а що навпаки — виграли від того, що історія повернулася саме так, а не якось інакше.
Такі от репліки, що їх час від часу дозволяла собі Марґарита, дуже тішили Філіпове марнославство, але воднораз бентежили Бланку, викликаючи в неї шалені приступи ревнощів укупі зі страхом колись втратити Філіпа, як втратила його Марґарита. І щоб не посваритися з подругою, Бланка щоразу поспіхом міняла тему розмови.
— Здається, ми прийшли недоречно, — зауважила вона, пригледівшись до Марґаритиного вбрання та її недбалої зачіски. — Ти, мабуть, відпочивала?
— І так, і ні. Я щойно вийшла зі спальні, проте там не відпочивала, а розважалася. Наставляла Тібальдові роги.
Бланка зніяковіла й потупила очі. А Філіп стиха пирхнув.
— То, може, нам краще піти, щоб не заважати вам? — запитав він. — Тільки відверто, принцесо. Адже тут всі свої, як ви полюбляєте говорити. Відкиньте зайву делікатність, і якщо ми завадили вам, так прямо й скажіть. І тоді ми підемо.
— Ні, друзі, лишайтеся, — похитала головою Марґарита. — З цим ділом я вже впоралася, навіть захопилася надміру.
— І хто ж ваш щасливий обранець?
Бланка докірливо поглянула на Філіп, подумки ганячи його за таке нетактовне питання. Марґарита ж усміхнулася їм обом своєю променистою усмішкою, а в очах її затанцювали бісики.
— Ах, друзі, це справжнє чудо! Він такий милий, такий наївний, таке чарівне дитя…
— Прямо як Сімон, — вихопилось у Філіпа.
— Це він і є.
Філіп здивовано втупився в Марґариту:
— Сімон?! Та що ви кажете!
— А що тут такого дивного, скажіть на милість? І взагалі, я не можу збагнути, принце, чому ваша двоюрідна сестра нехтує його.
— Він вже встиг поплакатися вам?
— Можна сказати, що так.
— Це в його репертуарі. Сімона хлібом не годуй, тільки дай йому поскаржитися на Амеліну… І все ж повірте, Марґарито, він перебільшує. По-своєму Амеліна дуже любить його.
— По-своєму? — з лукавою усмішкою перепитала принцеса. — Як це, по-своєму?
— Це довга історія, принцесо. А якщо кількома словами, то він зворушує її, вона жаліє його і любить, як свою дитину.
— Жаліє, кажете? — задумливо промовила Марґарита. — Гм… Як на мене, то жаль з боку жінки лише принижує чоловіка. Справжнього чоловіка… До речі, щодо пані де Біґор. Філіпе, ви не відмовите мені в одній невеличкій послузі?
— З задоволенням, Марґарито.
— Тоді напишіть Амелії, що її чоловік підвернув ногу.
— Але навіщо?
— Я хочу, щоб Сімон залишився в Памплоні.
— Кузино! — осудливо мовила Бланка.
— І справді, — підтримав її Філіп. — Не треба травмувати Сімона. Прошу вас, Марґарито.
— А звідки ви взяли, що я збираюсь його травмувати? Навпаки, я хочу зробити з нього дорослого чоловіка. Справжнього чоловіка, якому ні до чого жінчина жалість.
Філіп з сумнівом похитав головою:
— Навряд чи з цього щось вийде. За кілька днів він вам набридне, ви знайдете собі іншого, а його кинете, запаморочивши йому голову.
— Ви так гадаєте?
— Я цього певний. Адже ні для кого не секрет, що наш Сімон дурненький.
— Ну, то й що? Чому ви думаєте, що мені конче потрібні розумники? Аж ніяк! З мене їх досить, я хочу відпочити від них — вони завдають стільки прикростей. Один розумник був так розумний, що зрештою схибнувся і дозволив кузенові Біскайському погубити себе. Інший розумник підступно ошукав мене. — (Тут Філіп почервонів і стиснув губи.) — А третій з цієї блискучої компанії розумників поспішив забратися під спідниці моїй фрейліні — авансом, так би мовити, щоб я, бува, не випередила його. Тьху на вас всіх!
— Гаразд, Марґарито, — примирливо сказав Філіп, бачачи, як вона завелася. — Ваші симпатії, це ваша особиста справа. Можете не сумніватися, я виконаю ваше прохання, напишу, що Сімон підвернув ногу, тільки навряд чи Амеліна в це повірить. Я підозрюю, що хтось з мого почту інформує її про кожен його крок.
— Це неістотно, кузене. Йдеться лише про формальний привід. А що пані де Біґор усе знатиме, це навіть на краще. Повірте, недбалість з боку мужчини дуже дошкуляє жінці. А коли вона й сама не свята, то її починають гризти докори сумління, що вона так відверто і безсоромно зраджувала свого чоловіка…
— А може, досить, принцесо? — без усіляких церемоній урвав її Філіп. — Поговорімо ліпше про щось інше, прийнятніше для Бланки. Ця наша розмова вганяє її в краску.
Марґарита поглянула на збентежену Бланку і глузливо осміхнулася:
— І чого вона в нас така сором’язлива? Коли ви, нарешті, перевиховаєте її? Га, Філіпе?
— Не все відразу, Марґарито, потрібен ще час. Не так просто вибити з цієї гарненької й розумненької голівки ті безглузді забобони, що міцно засіли там завдяки старанням її цнотливих наставниць-кармеліток. Але певний проґрес вже є. Так, скажімо, сьогодні Бланка пояснила мені, чому вона не може бути вагітною від Монтіні, — і жодного разу не почервоніла. Правда, любонько?