Ті, що співають у терні [The Thorn Birds - uk]

— Я не можу вас винуватити. І маю сумнів, що вам приємно бути тут у гостях. Але ви звикнете до нас, бо нам хотілося б, щоб ви тут бували, будь ласка.

Джастина весело вишкірилася.

— Терпіти не можу, коли мені доводиться вести себе чемненько і бути цяцею, — зізналася вона. — Це збуджує мої найгірші риси, і я вже відчуваю переляк Дейна навіть звідси, не дивлячись на нього.

— А мені й самому цікаво — скільки ж вона протримається, — відповів брат, аніскілечки не знітившись. — Пошкрябайте Джастину — і під тонким верхнім шаром ви знайдете бунтарку. Саме тому мені й приємно мати таку сестру. Я, за своєю природою, не бунтар, але захоплююся ними.

Гер Гартгайм пересунув стілець так, щоб і далі тримати її у полі зору, навіть коли Джастина випрямилася і кинула гратися з кішкою. В цю мить красива тварина, втомившись від її ласк і незнайомого жіночого запаху, переповзла, не стаючи на лапи, з червоних колін кардинала до сірих колін гера Гартгайм і скрутилася там калачиком. Коли ж німець погладив її дужими кутастими руками, кішка замурчала так, що всі розсміялися.

— Тоді вибачаюся за те, що існую, — сказала Джастина, цінуючи добрий жарт, навіть якщо його мішенню була вона сама.

— Моторчик Наташі у доброму стані, як і завжди, — зауважив гер Гартгайм, і весела усмішка спричинила чудесні зміни на його обличчі. Його англійська була така добра, що він говорив майже без акценту, хоча й з легкою американською модуляцією — заокруглював звук «р».

Чай подали, і, як це не дивно, цього разу його розливав гер Гартгайм. Джастині він подав чашку з приязнішою усмішкою, аніж тоді, коли їх знайомили.

— У британському товаристві, — сказав він їй, — післяобіднє чаювання є найважливішою відпочинковою процедурою усього дня. За чашкою чаю відбувається багато важливого й цікавого, чи не так? Мабуть, це пояснюється самою природою чаю, який можна замовляти й споживати в будь-який час між другою та п’ятою тридцять, а розмова — то така справа, після якої пити хочеться.

Здавалося, наступні півгодини підтвердили його правоту, хоча Джастина не брала участі в цьому чоловічому конгресі. Розмова коливалася від слабкого здоров’я Його Святості до холодної війни та економічного спаду, і всі четверо чоловіків говорили зі жвавістю, яка спонукала Джастину уважніше прислухатися, і в результаті вона намацувала і роздивлялася спільні риси, навіть у Дейна, який за час їхньої розлуки став таким незнайомим… Він брав у розмові активну участь, і увагу сестри не оминув той факт, що всі троє старших чоловіків прислухалися до нього з дивовижною смиренністю, з підкресленою шанобливістю і навіть із благоговінням. У його коментарях не було ані необізнаності, ані наївності, й вони були інакшими, оригінальними, наче святими. Може, саме через цю святість вони приділяли його висловлюванням і йому самому таку увагу? Бо невже він цю святість мав, а вони не мали? Чи це дійсно була та чеснота, якою вони захоплювалися і прагнули для себе? Невже святість є такою великою рідкістю? Троє дорослих чоловіків, такі відмінні, однак міцно пов’язані між собою, набагато міцніше, аніж будь-хто із них — із Дейном. Як важко було їй сприймати Дейна так само серйозно, як і вони! Ні, не тому, що багато в чому він поводився не як старший брат, а як молодший, не тому, що вона не усвідомлювала притаманної йому мудрості, інтелекту чи святості. Але досі Дейн був частиною її світу. І їй доведеться звикати до того, що це вже не так.