Чаклун та сфера. Темна вежа IV

І знову йому закортіло опинитися десь далеко звідси — подалі від Будинку, від Гембрі й від Меджису. Понад усе на світі йому хотілося бути за багато миль, коліс і ліг звідси. Він вийшов з-за Сховку, пірнати назад було пізно, і він почувався страшенно вразливим.

— Клай.

— Так, Елдреде?

Проте Рейнолдз не зводив очей з грандіозної пожежі на Ситґо і думками теж був там. Узявши за плече, Джонас розвернув Рейнолдза обличчям до себе. Його власні думки почали світлішати, набувати стрімкості, відзначаючи деталі. Він полегшено зітхнув. Моторошне темне відчуття приреченості помалу розтануло і зникло.

— Скільки тут чоловіків?

Рейнолдз замислено набурмосився.

— Тридцять п’ятеро, — сказав він. — Можливо.

— Скільки з них озброєні?

— Револьверами?

— Ні, плювачками, кретине.

— Либонь… — Рейнолдз насупився ще сильніше. — Либонь, дюжина. Себто з боєздатними револьверами.

— А великі цабе з Асоціації ще тут?

— Думаю, так.

— Приведи Ленґіла і Ренфру. Принаймні будити їх тобі не доведеться. Всі вже на ногах, і більшість он там, — Джонас повів великим пальцем у бік подвір’я. — Накажи Ренфру готувати передовий загін. Озброєний. З восьми чи десяти людей, але п’ятеро теж згодяться. Запряжи у відьмин візок найсильнішого й найвитривалішого поні. І скажи тому старому вилупкові Мігелю, що коли поні, якого він вибере, здохне дорогою, то його зморшкуваті старі яйця слугуватимуть йому затичками для вух.

Корал Торін коротко і хрипко розреготалася. Зиркнувши на неї, Рейнолдз перевів погляд на Джонаса, а тоді, не ймучи віри, знову витріщився на Корал — на її голі груди. Щоб подивитися на Джонаса, йому довелося зібрати в кулак усю свою силу волі.

— Де Рой? — спитав Джонас.

Рейнолдз підвів погляд.

— На третьому поверсі. З однією ціпою з покоївок.

— Дай йому копняка під зад, — наказав Джонас. — Нехай готує відьму до від’їзду.

— Ми від’їжджаємо?

— Якнайшвидше. Ми з тобою попереду, з хлопцями Ренфру, за нами Ленґіл з рештою загону. Нехай Геш Ренфру їде з нами, у нього є клепка.

— А як же коні на Крутоярі?

— До дідька тих довбаних коней! — На Ситґо пролунав іще один вибух, і знову у небо злетіла вогненна куля. Джонас не бачив темної хмари диму, що, напевно, знялася разом з вогнем, і запаху нафти не відчував. Східний вітер відносив їх подалі від містечка.

— Але…

— Виконуй наказ. — Тепер Джонас чітко розрізняв свої пріоритети в порядку першорядності. Коні посідали одне з останніх місць. Знайти коней Фарсон міг будь-де. Цистерни біля Скелі Вішальників були важливіші за коней, адже джерела нафти більше не було. Без цистерн Великі мисливці за трунами могли забути про те, щоб повернутися додому.