Все королівське військо
- Автор: Уоррен Роберт Пенн
- Год: 1986
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Владимир Иванович Митрофанов
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Все королівське військо». Краткое содержание книги:
Історія жорсткого політика, що часто не гидує ніякими методами для досягнення своїх цілей. В основу книги лягла біографія губернатора Луїзіани Х'юї Лонга.
Автор був удостоєний Пулітцерівської премії 1947 року за цей твір.
«…А можливо, такі люди, як Віллі Старк,— розмірковує оповідач,— від народження не залежать від талану, доброго там чи лихого, і отой талан, що здебільшого робить нас із вами тим, чим ми є, на них нітрохи не впливає, бо вони лишаються самими собою відтоді, як уперше ворухнуться в материнській утробі, і аж до скону. А коли так, то все їхнє життя — процес пізнання самих себе, на відміну від нас, дітей фортуни, чиє життя — процес становлення того, чим нас робить талан». Не варто надавати надто великого значення розмовам про «талан», бо Уоррен знає, що людина соціально зумовлена; і навіть Берден (а він же не завжди лише друге «я» автора) колись бачив перед собою вайлуватого селюка, а нині служить йому ж таки — губернаторові, Хазяїну — і не міг не помітити, що від одного до другого Віллі пройшов якийсь шлях. А ось на що варто звернути увагу, то це на те, що життя Віллі — «процес пізнання самого себе», або, іншими словами, що воно протистоїть змісту й меті звичайної буржуазної кар’єри.
«…Гроші мене не цікавлять,— каже Берден матері.— Аніскілечки. І Віллі вони не цікавлять…— А що ж тоді його цікавить? — Його цікавить сам Віллі. Дуже просто й безпосередньо. А коли хтось зацікавлений собою дуже просто й безпосередньо, так, як зацікавлений собою Віллі, то він, вважай, що геній. Гроші цікавлять лише таких недолугих людців, як містер Петтон».
Вдовольняючи цю невтоленну зацікавленість власною особою, деякі диктатори зводили собі пам’ятники з граніту та бронзи — незчисленні, громіздкі, величаві. Віллі прагне зовсім не такого пам’ятника. Він прагне спорудити найкращу в світі лікарню, якою кожен житель штату зможе користуватися безплатно. «Не з добродійництва,— кидає він у натовп слухачів.— А по праву. Бо це ваше право. Ви чуєте? Це ваше право!» І натовп реве від захвату. Адже, крім лікарні, він обіцяє школи, забезпечення старих і немічних, звільнення бідняків від тягаря податків і посилене оподаткування багатіїв. Тут чимало соціальної демагогії. Але не тільки. Багато що з обіцяного губернатор Старк здійснив. І лікарню — головне своє дітище — збирався будувати всерйоз. Настільки всерйоз, що запросив очолити всю справу Адама Стентона — сина останнього губернатора-аристократа, хлопця з Берденового дитинства, свого ворога. І це не єдине, чим Старк ладен поступитися в ім’я лікарні.
У нього є теорія, згідно з якою добро доводиться робити із зла, бо, мовляв, більш його робити ні з чого. І він наймає зграю покидьків на чолі з Даффі (тим самим, що колись не розпізнав у ньому політика), щоб з їхньою допомогою тероризувати своїх супротивників, вести гру за правилами, запропонованими самими цими супротивниками,— з шантажем, з підкупом, з наклепами. Він глузує з Х’ю Міллера, колишнього генерального прокурора й свого сподвижника, який пішов у відставку, бо погребував бруднити руки. Але лікарню Старк хоче будувати чистими руками. Тому й не дозволяє віддати підряд на її будівництво Ларсонові — дуже важливій опорі своїх політичних суперників,— Ларсонові, що готовий продати їх за цей підряд.
Внаслідок усього цього загальний баланс діяльності губернатора Старка, на думку Бердена, прибутковий. Особливо коли згадати, в яку клоаку перетворили штат «чистоплюї» на зразок губернатора Стентона та судді Ірвіна. Безперечно, Берден — свідок далеко не безсторонній. І йому, крім усього іншого, в образі Віллі з різницькою сокирою в руках імпонує зневага до минулого, до історії, до традицій. Адже вона допомагає Берденові скинути з себе владу міфа про давній благословенний Південь, міфа, який осіняв їхнє з Анною і Адамом дитинство і в який і далі вірить Адам Стентон, «тому що він романтик і створив в уяві свою картину світу, а коли світ не відповідає цій картині, то ладен відцуратися від нього».
«Відцуратися» від світу — це не означає порвати з ним, це означає не рахуватися з ним, не брати до уваги наявну його реальність. У тім числі й отой бруд, оте зло, з яких Старк має намір ліпити добро. Адам Стентон — абсолютний ідеаліст і абсолютний мораліст, внутрішньо холодний і, по суті, байдужий до всього, крім свого символа віри. І Берден, по-своєму люблячи його, не приймає в ньому не тільки охоронця південної осібності, але й донкіхота, бо він донкіхот небезпечний, який застрелив Старка й тим привів до влади Даффі.