Все королівське військо

«…А можливо, такі люди, як Віллі Старк,— розмірковує оповідач,— від народження не залежать від талану, доброго там чи лихого, і отой талан, що здебільшого робить нас із вами тим, чим ми є, на них нітрохи не впливає, бо вони лишаються самими собою відтоді, як уперше ворухнуться в материнській утробі, і аж до скону. А коли так, то все їхнє життя — процес пізнання самих себе, на відміну від нас, дітей фортуни, чиє життя — процес становлення того, чим нас робить талан». Не варто надавати надто великого значення розмовам про «талан», бо Уоррен знає, що людина соціально зумовлена; і навіть Берден (а він же не завжди лише друге «я» автора) колись бачив перед собою вайлуватого селюка, а нині служить йому ж таки — губернаторові, Хазяїну — і не міг не помітити, що від одного до другого Віллі пройшов якийсь шлях. А ось на що варто звернути увагу, то це на те, що життя Віллі — «процес пізнання самого себе», або, іншими словами, що воно протистоїть змісту й меті звичайної буржуазної кар’єри.

«…Гроші мене не цікавлять,— каже Берден матері.— Аніскілечки. І Віллі вони не цікавлять…— А що ж тоді його цікавить? — Його цікавить сам Віллі. Дуже просто й безпосередньо. А коли хтось зацікавлений собою дуже просто й безпосередньо, так, як зацікавлений собою Віллі, то він, вважай, що геній. Гроші цікавлять лише таких недолугих людців, як містер Петтон».

Вдовольняючи цю невтоленну зацікавленість власною особою, деякі диктатори зводили собі пам’ятники з граніту та бронзи — незчисленні, громіздкі, величаві. Віллі прагне зовсім не такого пам’ятника. Він прагне спорудити найкращу в світі лікарню, якою кожен житель штату зможе користуватися безплатно. «Не з добродійництва,— кидає він у натовп слухачів.— А по праву. Бо це ваше право. Ви чуєте? Це ваше право!» І натовп реве від захвату. Адже, крім лікарні, він обіцяє школи, забезпечення старих і немічних, звільнення бідняків від тягаря податків і посилене оподаткування багатіїв. Тут чимало соціальної демагогії. Але не тільки. Багато що з обіцяного губернатор Старк здійснив. І лікарню — головне своє дітище — збирався будувати всерйоз. Настільки всерйоз, що запросив очолити всю справу Адама Стентона — сина останнього губернатора-аристократа, хлопця з Берденового дитинства, свого ворога. І це не єдине, чим Старк ладен поступитися в ім’я лікарні.