Війна і мир 1-2

— Я занадто мало знаю вашу сестру, — відповів князь Андрій з глузливою усмішкою, під якою він хотів приховати свою ніяковість, — щоб розв'язати таке тонке питання; і потім я помічав, що чим менш подобається жінка, тим вона буває сталішою, — додав він і подивився на П'єра, що в цей час підійшов до них.

— Так, це правда, князю; у наш час, — говорила далі Віра (згадуючи про наш час, як взагалі люблять згадувати обмежені люди, думаючи, що вони знайшли і оцінили особливості нашого часу і що властивості людей змінюються з часом), — в наш час дівчина має стільки свободи, що le plaisir d'être courtisée[502] часто заглушує в ній справжнє почуття. Et Nathalie, il faut l'avouer, y est très sensible[503]. — Повернення до Наталі знову змусило неприємно скривитися князя Андрія; він хотів встати, але Віра продовжувала з іще більш витонченою усмішкою.

— Я гадаю, ніхто так не був courtisée[504], як вона, — казала Віра, — але ніколи, до самого останнього часу ніхто серйозно їй не подобався. Ось ви знаєте, графе, — звернулась вона до П'єра, — навіть наш милий cousin Борис, який був, entre nous[505], дуже й дуже dans le pays du tendre..[506], — говорила вона, натякаючи на карту кохання, що була тоді у вжитку.

Князь Андрій насуплено мовчав.

— Адже ви дружні з Борисом? — спитала його Віра.

— Так, я його знаю…

— Він певне вам казав про свою дитячу любов до Наташі?

— А була дитяча любов? — раптом несподівано почервонівши, спитав князь Андрій.

— Так. Vous savez entre cousin et cousine cette intimité mène quelquefois à l'amour: le cousinage est un dangereux voisinage. N'est ce pas?[507]

— О, безперечно, — сказав князь Андрій і раптом неприродно пожвавішав і став жартувати з П'єром про те, яким він повинен бути обережним у своєму обходженні зі своїми п'ятдесятилітніми московськими кузинами, і серед жартівливої розмови встав і, взявши під руку П'єра, одвів його вбік.

— Ну що? — спитав П'єр, який здивовано спостерігав чудне збудження свого друга і помітив погляд, що його він, встаючи, кинув на Наташу.

— Мені треба, мені треба поговорити з тобою, — сказав князь Андрій. — Ти знаєш наші жіночі рукавички (він говорив про ті масонські рукавички, що давалися новообраному братові для вручення коханій). Я… та ні, я згодом поговорю з тобою… — І з чудним блиском в очах, з неспокоєм у рухах князь Андрій підійшов до Наташі і сів біля неї. П'єр бачив, як князь Андрій щось спитав її, і вона, спалахнувши, відповіла йому.

Але в цей час Берг підійшов до П'єра, дуже упрошуючи його взяти участь у суперечці між генералом і полковником про іспанські справи.

Берг був задоволений і щасливий. Усмішка радості не сходила з його обличчя! Вечір був дуже гарний і цілком такий, як і інші вечори, які він бачив. Усе було схоже. І дамські тонкі розмови, і карти, і за картами генерал, який підвищує голос, і самовар, і печиво; але одного ще бракувало, того, що він завжди бачив на вечорах, які він бажав наслідувати. Бракувало голосної розмови між мужчинами і суперечки про що-небудь важливе й розумне. Генерал почав цю розмову, і ось до неї Берг залучив П'єра.