Війна і мир 1-2
- Автор: Толстой Лев Николаевич
- Год: 1952
- Язык: украинский
- Год: Державне видавництво художньої літератури
- Переводчик: О. Кундзич
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Війна і мир 1-2». Краткое содержание книги:
Посидівши за столом, Сперанський заткнув пляшку з вином і, сказавши: «Тепер добре винце в чобітках ходить», віддав слузі і встав. Усі встали і, так само гамірно розмовляючи, пішли до вітальні. Сперанському подали два конверти, які привіз кур'єр. Він узяв їх і пройшов до кабінету. Тільки-но він вийшов, загальні веселощі замовкли і гості розсудливо й тихо стали перемовлятися один з одним.
— Ну, тепер декламація! — сказав Сперанський, виходячи з кабінету. — Дивний таланті — звернувся він до князя Андрія. Магніцький зараз же став у позу і почав говорити французькі жартівливі вірші, що він склав на деяких відомих осіб Петербурга; кілька разів його перебивали аплодисментами. Князь Андрій, по закінченні декламації, підійшов до Сперанського, прощаючись з ним.
— Куди ви так рано? — сказав Сперанський.
— Я обіцяв на вечір…
Вони помовчали. Князь Андрій дивився зблизька в ці дзеркальні очі, що не пропускали в себе, і йому стало смішно, як він міг чекати чого-небудь від Сперанського і від усієї своєї діяльності, зв'язаної з ним, і як міг він надавати ваги тому, що робив Сперанський. Цей ретельний, невеселий сміх довго не переставав звучати у вухах князя Андрія після того, як він поїхав від Сперанського.
Повернувшись додому, князь Андрій став згадувати своє петербурзьке життя за ці чотири місяці, наче щось нове. Він згадував свої турботи, запобігання, історію свого проекту військового уставу, який було прийнято до відома і якого намагались замовчати лише тому, що друга робота, дуже погана, була вже зроблена і подана государеві; згадав про засідання комітету, членом якого був Берг; згадав, як на цих засіданнях старанно і тривало обговорювалось усе щодо форми і процесу засідань комітету, і як старанно і похапцем обминалося все, що стосувалося суті справи. Він згадав про свою законодавчу працю, про те, як він заклопотано перекладав на російську мову статті римського і французького зводу, і йому стало совісно за себе. Потім він виразно уявив собі Богучарово, свою роботу в селі, свою поїздку до Рязані, згадав селян, Дрона-старосту, і приклавши до них права осіб, які він розподіляв за параграфами, він здивувався, як він міг так довго морочитися з такою марною справою.
XIX
Другого дня князь Андрій поїхав з візитами до деяких родин, у кого він ще не був, і в тому числі до Ростових, з якими він поновив знайомство на останньому балу. Крім законів чемності, за якими йому треба було бути в Ростових, князеві Андрію хотілося бачити вдома цю особливу, жваву дівчину, від якої залишилася в нього приємна згадка.
Наташа одна з перших зустріла його. Вона була в домашньому синьому платті, в якому вона здалася князеві Андрію ще кращою, ніж у бальному. Вона і вся родина Ростових прийняли князя Андрія, як давнього друга, просто й гостинно. Князеві Андрію здалося, що вся родина, до якої він раніше ставився суворо, тепер складається з чудесних, простих і добрих людей. Гостинність і добродушність старого графа, особливо приємні й дивні в Петербурзі, були такі, що князь Андрій не міг відмовитись від обіду. «Так, це добрі, гарні люди, — думав Волконський, — певна річ, вони не розуміють ні на волосинку того скарбу, який мають у Наташі; але вони — добрі люди, які становлять найкращий фон для того, щоб на ньому вирізнялась ця особливо-поетична, переповнена життям, чудесна дівчина!»
Князь Андрій почував у Наташі наявність цілком чужого для нього, особливого світу, сповненого якихось невідомих йому радощів, того чужого світу, який ще тоді, в отрадненській алеї і на вікні, місячної ночі так дражнив його. Тепер цей світ більше не дражнив його, не був чужим світом, він сам, вступивши в нього, знаходив у ньому нову для себе втіху.
По обіді Наташа, на просьбу князя Андрія, пішла до клавікордів і почала співати. Князь Андрій стояв біля вікна, розмовляючи з дамами, і слухав її. Посеред фрази князь Андрій замовк і відчув раптово, що до його горла підступають сльози, можливості яких він не знав за собою. Він подивився на Наташу під час її співу, і в душі його відбулося щось нове і щасне. Він був щасливий і йому разом з тим було сумно, йому зовсім не було чого плакати, але він ладен був плакати. Чого? Згадавши колишню любов? маленьку княгиню? свої розчарування?.. свої надії на майбутнє?.. Так і ні. Головне, чого йому хотілося плакати, було те, що він раптом ясно усвідомив страшну протилежність між чимсь безконечно-великим і невизначеним, що було в ньому, і чимсь вузьким і тілесним, чим він був сам і навіть була вона. Ця протилежність гнітила й радувала його під час її співу.