Чвара королів
- Автор: Мартин Джордж Рэймонд Ричард
- Серия: A Song of Ice and Fire #2
- Год: 1998
- Язык: украинский
- Переводчик: Вячеслав Леонідович Бродовий
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Чвара королів». Краткое содержание книги:
Особистий, незалежний, експериментальний перекладацький проект з елементами літературної адаптації. При передачі ряду імен, назв, термінів державності та побуту застосовуються українські та східноєвропейські старожитності з метою творчо відтворити живу авторську атмосферу вигаданого середньовічного світу.
До паперових книжкових видань цей переклад жодного стосунку не має, створений задля власної втіхи.
Переклад-адаптація В.Бродового: жовтень 2012—серпень 2013 рр.
Перша редакція: 3 вересня 2013 р.
«Якби князь Станіс знав про цю подорож, то не міг би обрати кращого часу для нападу з моря.» Тиріон зиркнув назад — туди, де Чорноводна втікала до затоки з тією ж назвою. І відчув полегшення, не помітивши жодного вітрила на широкому зеленому обрії. За останніми звістками, баратеонівський флот досі стояв під Штормоламом, де пан Корній Пенроз вперто тримав оборону в ім’я загиблого короля Ренлі. Тим часом Тиріонові коливоротні башти стояли закінчені на три чверті. Просто зараз будівельники підіймали на місце важкі кам’яні брили і, поза сумнівом, шпетили його на всю губу за те, що примусив працювати під час гулянь. «Хай собі лаються. Ще два тижні, Станісе, більше мені не треба. Ще два тижні — і я готовий стрічати гостей.»
Тиріон дивився, як небога стає на коліна перед верховним септоном і приймає благословіння на подорож. Промені сонця спіймалися у кришталевого вінця і пролили веселкове сяйво на личко Мирцели, обернуте догори. З-за галасу понад річкою чути молитви він не міг і сподівався, що боги мають кращі вуха. Верховний септон був широкий, як хата, а до того ж бундючніший та велемовніший, ніж навіть Пицель. «Годі вже, старий, клади цьому край», роздратовано подумав Тиріон. «Боги мають нагальніші справи, ніж слухати тебе. А заразом і я.»
Коли нарешті септон скінчив мимрити і трусити головою, Тиріон мовив капітанові «Робового дзьоба» на прощання:
— Безпечно доправте мою небогу до Браавоса, і з поверненням на вас чекатиме лицарське звання.
Сходячи крутим містком до пришибу, Тиріон відчував на собі недобрі очі. Галера стиха гойдалася на хвилях, і від руху під ногами він шкутильгав гірше, ніж зазвичай. «Ручуся, вони б реготали, якби могли.» Ніхто, втім, не насмілювався на відверті кпини, хоча придушене бурмотіння, змішане зі скрипом дерева та линв і плюскотом річкової води навколо паль пришибу, чулося звідусіль. «Не люблять вони мене», подумав Тиріон. «Та й не диво. Я добре вгодований і бридкий на вигляд, а вони гибіють з голоду.»
Брон провів його крізь натовп до сестри та її синів. Серсея на нього навіть не дивилася, а натомість втішала усмішками їхнього юного брата у перших. Тиріон спостерігав, як вона причаровує Ланселя очима зеленими, як нитка смарагдів на стрункій білій шиї, а сам тихенько посміхався до себе лукавою посмішечкою. «Я знаю твою маленьку таємничку, Серсеєчко», подумав він. Його сестра останнім часом вчащала до верховного септона, щоб прохати в нього благословення на майбутню битву зі Станісом… або ж хотіла, щоб Тиріон так думав. Насправді ж, швиденько забігши до Великого Септу Баелора, Серсея вдягала простого брунатного подорожнього кобеняка і прокрадалася до такого собі заплотного лицаря з неоковирним ім’ям Озмунд Кіптюг та його двох нічим не кращих братів Ознея та Озфрида. Лансель йому все про них розповів. Серсея хотіла, щоб Кіптюги винайняли їй власний сердюцький полк.
Гаразд, хай собі втішається плетінням змов. «Сестричка стає значно ласкавіша, коли гадає, що перемудрувала мене.» Кіптюги наплетуть їй зо три мішки гречаної вовни, братимуть її гроші, обіцятимуть геть усе, чого вона схоче — а чого ж ні, коли Брон на кожний її мідяк додає їм від себе такий самий? Всі троє жевжикуватих братів-шахраїв, вочевидь, краще зналися на тому, як дурити людям голови, ніж як стинати їх у бою. Серсея примудрилася купити собі три гучні порожні тулумбаси — вони лунко бумкатимуть стільки, скільки вона попросить, але всередині не мають геть нічого. Тиріона це безмежно розважало.
«Лев’яча зірка» і «Панна Ліанна» відійшли від берега під роги та сурми, щоб нижче річкою розчистити шлях «Морській спритниці». Від натовпу по берегах донеслося кілька вигуків — таких самих ріденьких та безсилих, як хмарки над головою. Мирцела посміхнулася і замахала з корабля. Позаду неї стояв Арис Дубосерд у білому корзні, що віяло за вітром. Капітан наказав віддати кінці; весла винесли «Морську спритницю» на пінну бистрину Чорноводної, де на вітрі розквітнули її вітрила — звичайні білі вітрила, як наполіг Тиріон, а не кармазинові полотнища Ланістерів. Принц Томен схлипнув.
— Нюниш, наче немовля під цицькою, — засичав на нього брат. — Принци не плачуть!
— Принц Аемон Драконолицар плакав того дня, коли принцеса Наерис вийшла заміж за його брата Аегона, — повідомила Санса Старк. — А близнюки-лицарі пан Арик та пан Ерик померли зі сльозами на щоках, завдавши один одному смертельних ран.
— Мовчи, бо зараз тобі пан Мерин завдасть смертельних ран, — буркнув Джофрі своїй нареченій.
Тиріон зиркнув на сестру, але Серсея, схоже, так захопилася розповіддю пана Балона Лебедина, що геть нічого іншого не чула. «Невже вона справді така сліпа до власного синочка?», спитав Тиріон себе.