Чвара королів

— Він про мене мріє вдень і вночі, — засміялася вона.

— Даруйте мені, королево, та він мріє про ваших драконів.

— Цзаро запевнив мене, що у Карфі чоловік та жінка зберігають свою власність, коли одружуються. Тому дракони завжди будуть мої.

Вона посміхнулася, дивлячись, як Дрогон застрибав мармуровою підлогою, ляпаючи крилами, а тоді видерся на подушку поряд з нею.

— Він каже правду, але не всю. Про одну річ він не згадав. Карфійці мають цікавий весільний звичай, моя королево. У день поєднання чоловіка і дружини жінка може попрохати про знак кохання — щось одне з його майна. Будь-що. І він мусить це віддати. Про те саме може просити і чоловік в дружини. Тільки щось одне, але відмовити у цьому не можна.

— Одне, — повторила вона. — І кажете, відмовити не можна?

— З одним драконом Цзаро Чжуан Даксос правитиме цим містом. Але один корабель не надто наблизить нас до мети.

Дані скуштувала цибулинку і подумки пожалілася про людську лукавість.

— На шляху назад з Тисячепрестольної Палати ми проминали базар, — розповіла вона панові Джорагу. — Там була Квайфа.

Далі вона повідала про вогнештукаря і полум’яну драбину, а також про слова жінки у червоній личині.

— Я б радо поїхав з цього міста, по правді кажучи, — мовив лицар, вислухавши розповідь. — Але не до Асшаю.

— Куди ж тоді?

— На схід, — відповів він.

— Я вже за півсвіту від свого королівства. Якщо поїхати ще далі на схід, то я потім і дороги додому до Вестеросу не знайду.

— Якщо поїдете на захід, то піддасте небезпеці своє життя.

— Дім Таргарієн має друзів у Вільних Містах, — нагадала вона йому. — Правдивіших друзів, ніж Цзаро та Неприторенні.

— Якщо ви кажете про Іліріо Мопатіса, то дозвольте висловити подив. За досить золота Іліріо продасть вас так само швидко, як пересічну невільницю.

— Ми з братом гостювали у маєтку Іліріо з півроку. Якби він хотів нас продати, то продав би ще тоді.

— А він і продав, — нагадав пан Джораг. — Халові Дрого.

Дані зашарілася. Лицар мав рацію, проте відвертість його слів їй не сподобалася.

— Іліріо захистив нас від горлорізів Узурпатора. Він вірив у справу мого брата.

— Іліріо вірить у справи самого лише Іліріо. Ненажери — частіше за все люди жадібні. А магістрати Пентосу — люди вельми лукаві. Іліріо Мопатіс — одночасно і ненажера, і магістрат Пентосу. Що ви насправді про нього знаєте?

— Я знаю, що він подарував мені драконячі яйця.

Мормонт пирхнув.

— Якби він знав, що вони налупляться, то сів би на них сам.

Дані мимоволі всміхнулася.

— О, то вже напевне, мій добрий лицарю. Я знаю Іліріо краще, ніж ви гадаєте. Я була ще дитиною, коли їхала з його маєтку в Пентосі, щоб одружитися з моїм сонцем-та-зорями. Але не сліпою і не глухою. А тепер я вже й не дитина.

— Навіть якщо Іліріо такий до вас дружній, як ви гадаєте, — уперто вів своєї лицар, — він не має досить влади та впливу, щоб посадити вас на трон самотужки. Так само, як не зміг посадити вашого брата.