Пожежник

Як пояснити присутність іншої жінки, котра ніколи не покидала кімнати, живучи у полум’ї, вона не знала.

— Та й я тут останнім часом трохи вагітна.

— Думаю, ви все надолужите, коли опинитеся на острові. — Вантажівка затряслася й загуркотіла. — Якби тільки нам з Ґілом випала нагода. Хотіла б я, що все було інакше... однак Мацц постійно спостерігав за нами, ніколи не лишав наодинці в кімнаті. Я знаю, що далеко не красуня. Тобто я товста, і мені майже п’ятдесят. Але він пробув у в’язниці дуже довго, і...

— Рене, ти напрочуд трахабельна, — промовила Гарпер. — Ти б його світ догори дриґом перевернула.

Рене затулила рота рукою, здригаючись від ледь стримуваного сміху.

Вогнегасники цокали й дзенькотіли, гупаючи одне об одного.

Коли Рене врешті опанувала себе, то запитала:

— Але ви ж цілувалися, правда? І слово на літеру «л» одне одному казали?

— Так.

— Добре. Ґіл ніколи не казав мені цього, тож і я не стала. Не хотіла робити так, щоб він почувався зобов’язаним до чогось. А от тепер думаю, що варто було. Ризикнути, тобто. Байдуже, чи він би відповів взаємністю. Лиш би він від мене це почув.

— Він знав, — сказала Гарпер.

Звук, що видавали шини, змінився, — став нижчим та якимось порожнистим. Гарпер подумала, що вони, либонь, підіймаються вгору, виїжджаючи на І-95. «Будь-коли, — подумала вона. — Будь-коли. Будь-коли». Коли вони заїдуть на міст, пролунає металевий скрегіт. Його ні з чим не сплутати. Пропускний пункт був десь на третині шляху через міст.

— Шкода, що я не сказала йому цього зранку. Якщо машину спинять і знайдуть нас, то нагоди може більше й не бути, — промовила Гарпер. Її пульс пришвидшувався разом з вантажівкою. — Я дуже тебе люблю, Рене Ґілмонтон. Ти найчуйніша людина, яку я знаю. Сподіваюся, що буду схожою на тебе, коли виросту.

— О, Гарпер. Прошу тебе, ніколи не будь кимось, окрім себе самої. Ти прекрасна така, як є.

Почувся дзенькіт мосту, і вантажівка почала сповільнюватися.

Попри заплющені очі, Гарпер чітко уявляла собі цю картину: міст був завширшки у шість дорожніх смуг — три на південь і три на північ, дві з них відгороджував бетонний бар’єр. У старі-добрі часи можна було гайнути до Мейну без затримок, але минулої осені губернатор виставив контрольно-пропускний пункт. Щось обов’язково мало блокувати дві з трьох смуг, які вели на північ: поліцейські автівки, «гамві» або бетонний бар’єр. Скільки людей? Скільки зброї? Заверещали гальма. Вантажівка здригнулася, спинившись.

Затупотіли чоботи. Гарпер розчула приглушену розмову, яку зненацька перервав сплеск реготу — Джонового, подумалося жінці. Далі балаканина. Вона зауважила, що затримала подих, і примусила себе зробити довгий, повільний видих.

— Можна взяти тебе за руку? — прошепотіла Рене.

Гарпер намацала у темряві теплу м’яку долоню Рене і стиснула її.