Пригоди Вернера Гольта
- Автор: Нолль Дитер
- Год: 1961
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Юрій Михайлюк
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Пригоди Вернера Гольта». Краткое содержание книги:
Радянським читачам відомі його книги «Старе й нове», «Мадам Перлон», «Сонце над водами». Роман «Пригоди Вернера Гольта», написаний у 1960 році, був удостоєний премії імені Генріха Манна. Цікаво і захоплююче розповідає письменник про німецьку молодь, одурманену чадом фашизму, про її боротьбу, тривоги, сумніви, кохання, про пошуки нових шляхів у житті…
Роман «Пригоди Вернера Гольта» є великим творчим успіхом молодого письменника. Як і більшість героїв його роману, він народився в 1927 році, брав участь у другій світовій війні, пережив усі її страхіття…
— Що ж стосується Гундель, — прискіпувався він, — то ти, звичайно, можеш знову закинути мені «потяг до простолюду».
Ці слова він чув колись в домі батьків — багато років тому. Гольт сьогодні з задоволенням їх повторив. Професор Гольт не міг пригадати, чи говорив він щось подібне. Але могло статися, що він і справді вжив колись такий вираз або, почувши його, промовчав. Він набив люльку, а потім спокійно сказав:
— Протягом останніх років у мене було вдосталь часу переглянути мої хибні погляди.
— Тоді, коли ти переглядав свої хибні погляди, — відказав Гольт, підводячись, — я за ці погляди кожної миті ризикував життям. — І, не промовивши більше ні слова, він вийшов.
Гольт марнував час у безцільних прогулянках. Інколи він годинами простоював на мосту і дивився на маленьку річку, на забруднену мазутом воду. Після сварки з батьком минуло лише кілька днів, і ось його викликали в дирекцію. Там Гольт застав батька і фрейлейн Герлах. Він зупинився біля дверей і зняв шапку.
Професор сидів за письмовим столом біля вікна.
— Останнім часом ти снідаєш сам, — почав він без манівців. — Я тебе зовсім не бачу. Коли ти нарешті збираєшся зголоситися в школу? Навчання вже розпочалося!
Гольт не мав ані найменшого бажання виконувати будь-чиї накази.
— Звідки ти взяв, — огризнувся він, — що я взагалі маю намір знову ходити до школи?
Професора Гольта чекали на заводі, за годину він мусив бути з Мюллером на нараді в комендатурі. Йому ще треба було продиктувати кілька термінових листів, дочекатися міжміської телефонної розмови. Він сказав:
— Екзамен на атестат зрілості — це найкращий вихід. — Завдяки цьому ми зможемо на якийсь час відкласти вирішення такого важкого питання, як вибір професії.
Гольт мовчав, лише на обличчі його відбилася тупа непокірність.
Професор продовжував з явним нетерпінням:
— Крім того, ти видужав, а щоб одержати продовольчу картку, повинен мати довідку з місця роботи.
— Фрейлейн Герлах щомісяця підписує стільки довідок, — сказав Гольт, — що зможе підписати одну й для мене.
Професор обурено підвівся.
— Ні! — вигукнув він. — Ні! — повторив ще раз. А коли Гольт спробував щось заперечити, він стукнув долонею по письмовому столу: — Я не потерплю фіктивних довідок з місця роботи! Зараз же іди й берися до навчання!
Гольт попрямував до дверей і вже був узявся за ручку, та раптом обернувся й підійшов до батькового столу. Блідий і схвильований, він кілька секунд не міг і слова вимовити. Потім сказав тихо, але виразно:
— Я не піду до школи! Не намагайся мною командувати, це марна справа! Краще одразу ж вижени мене на вулицю. Вигнать ти можеш, але… — він аж затремтів від хвилювання і, схилившись над столом, крикнув, — але командувати мною ти не смієш!.. І ніхто більш не посміє… ніколи!
Гольт знову безцільно тинявся містом. Безглузде збудження уляглося, він пробував усе спокійно обміркувати. Як йому жити далі? Невже й справді доведеться сісти разом з шістнадцятилітніми за шкільну парту? Але стривай. Десь у газеті він читав про спеціальні класи для учасників війни.
Гольт пішов у Менкеберг на Грюнплац, де він мав за звичку інколи чекати Гундель. За каштанами, барвисте листя яких устелило газони й доріжки, стояв не ушкоджений війною триповерховий шкільний будинок з широким порталом, до якого вели парадні сходи. Гольт зупинився, подумав і нерішуче ввійшов у двері школи.
Хтось міцно схопив його за рукав.
— Хвилиночку! Вам куди? — Дорогу йому заступив швейцар, невеличкий лисий чоловічок із сердитим обличчям, у синьому робочому комбінезоні.
— Довідатись? Про що? Я зараз… стій! — загорлав він.
Але важкі двостулкові двері вже закрилися за Гольтом.
На першому поверсі від розмов гуло як у вулику. Гольт, опинившись серед дітей і підлітків, що під час перерви прогулювалися групами уздовж коридора, почув іще раз позаду окрик швейцара: «Стій!» — і лише на другому поверсі відчув себе в безпеці. Тут панувала тиша. Сюди під час перерви з нижнього і верхнього поверхів долинав тільки приглушений гул. Окрім кількох дівчаток, що походжали коридором, нікого не було. Гольт заходився читати таблички на дверях: «Секретаріат директора», «Учительська». Стрілка: «До актового залу». В усьому, починаючи з натертого до блиску паркету і кінчаючи стандартними табличками на дверях, відчувався порядок і дисципліна.